Реальність в голові Ляпіна не є цілісною. Вона розпадається на фрагменти, які змішуються, нашаровуються, створюючи світ, що одночасно знайомий і химерний. Естетика картин Олександра Ляпіна — це гра з цитатами, де символи, бренди, візуальні кліше масової культури втрачають свою первісну логіку та стають частиною нової, парадоксальної оповіді. А що, коли реальність — це всього лише непорозуміння між нашим підсвідомим і тим, що ми називаємо свідомістю? Що, коли світ, який ми бачимо, — це лише фантом, зліплений зі страхів, бажань і рекламних гасел?

У цій серії картин художник працює з ідеєю сна: його образи — це не речі самі по собі, а відбитки відбитків, копії без оригіналу. Масова культура, реклама, соцмережі створюють візуальне поле, в якому все вже було сказано, і єдиний спосіб переосмислити його — це декодувати. Картини Олександра Ляпіна існують у цій хиткій зоні між сном і пробудженням, між тим, що здається знайомим, і тим, що лякає своєю абсурдністю. Тут брендові образи розчиняються у сюрреалістичних мареннях, а знайомі символи раптом відмовляються виконувати свою звичну функцію.

Сюрреалістичні мотиви набувають нового значення: вони не просто прояв підсвідомого, а ще й спосіб показати, наскільки наше сприйняття навколишнього є хитким. У цих роботах є наївність, але це наївність, що знає про власну штучність. Тут є іронія, але іронія, що торкається глибоких рівнів психіки. Фройд говорив, що сни — це шлях до підсвідомого, але чи не виявиться, що підсвідоме — це просто ще один маркетинговий хід, ще одна симуляція? В цих роботах сни не намагаються щось приховати — вони викрикують свої потаємні думки та неврози у фарбах, лініях, смішних і моторошних образах. Вони простягають руку глядачеві, а потім різко ховають її назад, змушуючи засумніватися: чи було це взагалі?

Сон у цих картинах не є втечею від реальності — він і є реальністю, просто з іншою логікою, іншими правилами. Він прокидається раніше за нас, тому що художник не дає нам змоги повністю повернутися до цілісної картини світу. Ми живемо в уламках значень, у фрагментах образів, у мареннях, які вже давно вийшли з-під контролю.

Абсурд тут не проста гра, а стратегія. Це спосіб подивитися на себе збоку, побачити, як ми намагаємося вписати хаотичний світ у зрозумілі схеми, і як ці схеми руйнуються під тиском несвідомого. «Сон прокинувся раніше мене». Ти ще не встиг усвідомити себе, але вже відчуваєш чужий погляд. Це момент, коли світ навколо начебто впізнаваний, але все одно щось у ньому не так. Це подорож у тунель, де сни більше не належать лише тобі — вони вже давно живуть своїм життям.

Виставка «Сон прокинувся раніше мене» запрошує до подорожі в цей лабіринт, де нічого не є однозначним, де кордони між сном і дійсністю, між оригіналом і копією, між змістом і його відсутністю остаточно розчиняються, плутаються, перетворюються...

Олександр Ляпін