Майстерня Андрія Дудченко знаходиться в старому дореволюційному будинку, що протягом останніх двадцяти років має статус «під знесення». Поза тим, більшість приміщень, які мають відносно придатний стан, здаються, і Андрій намагається потрапити в ці квартири, зрозуміти й поглянути на людей, котрі готові там жити. Художник використовує цю ситуацію як відправну точку для створення свого проекту. Сприймаючи вікно, як вихід з простору, кінцеву точку замкненого світу, автор робить спробу осягнути цей простір. Художник спирається лише на свої спостереження за вікнами і доходить висновку про неможливість і абсурдність подібних спостережень. В результаті він отримує набір форм – завісу, яка не має жодного внутрішнього наповнення й стає своєрідною критикою романтичної складової символу вікон. Таким способом, ігноруючи внутрішній зміст і презентуючи в своїх роботах лише образи, Андрій концентрується на демонстрації вікон як простих ритмічних рішень. Кінцевим етапом символу, котрий уже не пов'язаний із первинним значенням, і є завершена й закрита форма.