Rubae. Деструктивізм

“Свій перший спрей я взяв у руки у 2002 році, з того часу не переставав малювати".

За останні роки найбільш відвідуваними місцями для стріт-художника Rubae були депо з вантажними вагонами від компанії “Ковальська", де він залишив по собі сотні “панелей" — складних графіті, що переважно створюються під час тривалих зупинок поїздів на кінцевих станціях. Він любить спостерігати як його роботи подорожують областями, а в деяких випадках і заїжджають в гості до сусідніх країн. Хоч і не всі твори виставки належать до цієї форми візуальної комунікації, проте саме з “графіті", розпочалися експерименти автора з арт медіумами. Урбан-полотно стає відкритою територією без цензури та канонів — і в цьому неперевершений шарм і душа.

Руйнація як своєрідна парадигма стріт-арт комьюніті.

Як в графіті-арті вирізняють “стріт бомбінг" від акту вандалізму? В інсталяції, що буде ключовою в експозиції виставки “Деструктивізм", автор звертає нашу увагу на те, як важливо диференціювати ці поняття. Code of the Street — це автентична вулиця з реальними об'єктами: телефонні будки, ролети, камери відеонагляду, світлофори…тощо. Всі ці об'єкти будуть “розбомблені", проте виглядатимуть максимально естетично, так як це виглядає на вулицях міста Києва. Міста, чия історія живе у архітектурному ландшафті та доповнюється сучасною стріт-арт історією.

Rubae наполягає, що для кожного “графіті-бомбера" важливим є злиття. Злиття з міським простором. З цього розуміння і випливає чітке розділення “стріт бомбінгу" та “вандалізму". Хто як не бомбер з архітектурною освітою може це усвідомлювати? Що, власне, ми і побачимо в інсталяції Code of the Street. Ніби підглядаючи у black book — скетч-нотатник Rubae, ми побачимо як майбутні теги реалізуються у міському просторі.“Знак цілий, він не зламаний, просто на ньому з'явилося декілька різнобарвних наліпок. Телефонна будка працює – просто на ній з'явилося декілька тегів". І в цьому продовження міської історії.

Одним із найбільш розповсюджених проявів графіті є тег, code, автограф "графіті-бомбера“, який він залишає після себе у місті, частіше за все у громадських місцях. Так можна продемонструвати свій стиль і водночас захистити авторське право та прийняти відповідальність за міський шедевр. Адже сам Rubae визнає, що акт прямого вандалізму — це малюнки на пам'ятках архітектури, що абсолютно не лягає у поняття міського “бомбінгу", якому він слідує.

Від міського полотна до галерейного простору.

Простір Я Галерея Київ стане “back-to-back" полотном тру графіті-райтера, котрий завжди слідував законам графіті-арт комьюніті, у якій і формувався, додаючи кольорів урбаністичній естетиці. Від триптиху Windows 98 — ностальгії за незабутніми часами дитинства та першими комп'ютерними клубами. До “святої святих" бомберів, “європейського АТБ", — LIDL-куточку, який ставав прихистком у перших для Rubae “гранд-турах" Європою:

«Мої перші подорожі до Європи почалися у 2015 році, на той час бюджет поїздки міг сягати 100 євро, і це на 5-6 днів. Щоб вижити на ці кошти потрібно було харчуватися в найдешевших магазинах міста, таким і був LIDL. Тому для мене цей магазин і досі являється чимось рідним та теплим.»

І, нарешті, через формування Code of the Street ми увійдемо у простір реалізації митця на полотні — у живописних творах та мозаїках, створених автором у натхненні залізничним транспортом України та Європи. “Експерименти з мозаїкою почали створюватись в процесі підготовки до виставки і захопили мене не аби як". Тож, таким стане перехід графіті-бомбера від вагонних депо до галерейного простору.