Людмила Лобода – українська мисткиня, живописиця, графікиня. Одна з найяскравіших представниць українського андеґраунду. народилася 11 жовтня 1945 року в Магнітогорську. Батьки працювали інженерами на заводах, які під час Другої світової війни були евакуйовані з України на Урал. 1958 року разом із сім'єю повернулася до України, у місто Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро). Там продовжувала навчання у школі, потім здобувала фах інженера в Дніпропетровському будівельному інституті.
Знайомство з Володимиром Лободою, який відкрив їй світ мистецтва, спонукало Людмилу присвятити своє життя творчості. Почалася наполеглива самоосвіта, минаючи псевдоакадемічні постулати радянських художніх шкіл і вишів. З другої половини 1970-х подружжя Лободів брало участь у виставках. Подорожі Україною, вивчення музейних і приватних колекцій, спілкування в андеґраундному мистецькому середовищі, а найголовніше – напружена праця над власними творами додавали натхнення до новаторства у творчості.
У 1970-х разом із чоловіком створила низку монументальних робіт у Дніпрі (фрески, вітражі, дерев'яні різьби, які згодом були знищені), зокрема активно займалася ткацтвом – зіткала серію гобеленів та килимів. Рання творчість мисткині позначена сміливими формальними експериментами, орієнтацією на українське народне мистецтво та на мистецтво світового авангарду. Безкомпромісність позиції подружжя Лободів уже на початку їхньої творчості поставило художників поза офіційним мейнстримом. Вони перебували під постійним наглядом радянських каральних органів. 1981 року Людмила Лобода разом із родиною переїхала до Львова, проте щоліта з чоловіком і донькою мандрували рідними Придніпровськими степами, працювали на пленерах та поповнювали колекції народного мистецтва. Львів також приніс новий якісний струмінь у творчість мисткині. Вона з сім'єю подорожувала Карпатами, Волинню, Поділлям у пошуках мотивів для творчості.
1990 року відбулася її перша персональна виставка у Львівській картинній галереї (куратор – Б. Возницький). від 1992 року впродовж довгого часу жила і працювала на хуторі, у с. Турове на Дніпровщині, де разом із родиною та учнями заснувала музей та літні майстерні. 1980–1990-ті роки у творчості Л. Лободи відзначені «загостренням» форми, колористичною та пластичною експресією. Теми її творчості– стосунки чоловіка та жінки, людська драма, жанрові композиції. Особливу увагу Л. Лобода приділяла краєвидам України. Найзначніші живописні цикли: «Люди, птахи, звірі, рослини…» (1972), «Степовий краєвид» (1987), «Галицький ринок» (1989), «Автохтон» (2000), «Середня смуга» (2008), «Овочі і краєвиди» (2008), «Холодний Яр» (2011). Л.Лобода авторка «книг гравюр» за мотивами «Кобзаря» Т. Шевченка, «Fata Morgana» М.Коцюбинського та інших.
Працює у царині ілюстрації та художнього оформлення книг, зокрема впродовж 1970–2000-х вийшли книжки у видавництвах «Веселка», «Каменяр», «Піраміда». 2008 побачив світ альбом-каталог «Декупажі» (спільно з В. Лободою), який містить оригінальну графічну творчість художниці середини 2000-х років. 2002 року Спілка художників України відхилила заяву Л. Лободи про вступ із формулюванням «за неналежний рівень творчості». 2009 року видатний оператор і режисер Павло Костомаров про подружжя Лободів зняв фільм «Удвох», який отримав нагороди на європейських кінофестивалях. Твори Людмили Лободи зберігають у Львівській галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку, Воронезькому обласному музеї ім. І. Крамського, «Домі Франка» у Львові, а також в музеях, галереях та приватних збірках України, Польщі, США, Канади, Німеччини, Швейцарії.
Андрій Кісь
