«Нефігуративне мистецтво може передавати складні почуття людини…» — писав Ігор Янович.

Виставка «Подорож» — це ретроспектива життя й творчості Ігоря Яновича. Ця виставка — спроба подивитися на життя й творчість художника так, як ніколи раніше.

Це не лише виставка, а вшанування митця, що був другом, наставником, візіонером для багатьох із нас. Вперше у Львові — такий повний і глибокий погляд на його творчість.

Ми запрошуємо вас у подорож, у якій художник розкривається перед нами — здійснюючи постійний пошук нових, досі невідомих йому горизонтів творчості. Вони привели до нових відкриттів і глибоких переживань, як самого митця, так і тих, хто спостерігав за цим шляхом. Хто рухався поруч із потужним і чесним художником сучасного абстрактного мистецтва — митцем світового рівня.

Куратор Павло Гудімов

Наша співпраця з Ігорем Яновичем почалася задовго до відкриття у 2007 році артцентру Я Галерея. Ми познайомились ще в студентські роки. Одна з одногрупниць, знаючи про моє захоплення абстрактним мистецтвом, запропонувала зустрітися з її сусідом-художником. Із перших хвилин спілкування Ігор виявився уважним та глибоким співрозмовником. На той момент важко було передбачити, що ця нібито випадкова зустріч започаткує творчу співпраці, яка триватиме понад 25 років.

Першу виставку Яновича я організував 2003-го у просторі на той час невеликого шоуруму Я Дизайн у Києві, на Подолі. Експозиція була максимально продуманою, як усе в Ігоревій творчості, і водночас лаконічною: вісім горизонтальних робіт на папері середнього формату в безмежно сірій, складній тональності. Вже тоді я помічав, як абстрактні твори Яновича працюють у просторі — гармонізуючи, вони трансформують його.

Кожна робота була і самодостатньою, і об'єднувалася з тими, що поряд, утворюючи спільне багатоголосся серії. Акцентуючи увагу на музичних метафорах, які виникали як результат сприйняття творів художника, я вже тоді знав, що музика для Яновича – джерело особливого натхнення. Вона проростає у його творах, її кожен може «виконувати» як партитуру рефлексій на його творчість.
У 2019 році, на відкритті львівського простору Я Галерея виставкою «Чорне», джазовий контрабасист Марк Токар вдало перетворив живопис на імпровізаційну музику.
Ми завжди спілкувалися про мистецтво. Воно було центром усього. Кожен із нас був безкомпромісно відданий йому. Художник — як окремий всесвіт. Памʼятаю поїздку на Венеційське бієнале, де вже першого дня я захворів на гостру форму вітрянки (італійською — vapolicella). Щовечора Ігор заходив до мого номера, у якому я, засмучений і з високою температурою, на самоті проводив час. Щоб хоч якось розрадити мене, він розповідав про все побачене за день, демонструючи фотографії та каталоги експозицій.

Ігоря я беззаперечно вважав своїм наставником — і в кураторстві, і у просторовому баченні виставок. Завжди зацікавлено спостерігав, як він працює над експозиціями: створював макети приміщень, у яких мав відбутися проєкт, і розміщував у масштабі копії своїх робіт. Пізніше я дізнався, що в 1970–1980-х художник на замовлення плідно працював над музейними й іншими виставковими експозиціями.

Особлива атмосфера панувала в його майстерні на вулиці Костя Левицького.
На першому поверсі колишнього будинку циганського барона він мав дві кімнати й кухню. Одна кімната — тільки для роботи, де все було на своїх місцях: пензлі всіх розмірів у банках та кухлях, незліченна кількість фарб, целофан на підлозі, бо більшість полотен художник писав, поклавши їх на підлогу. Друга — із зручним диваном і кріслами, журнальним столиком посередині і, звичайно ж, музикою. У цій кімнаті Ігор працював за столом, створюючи невеликі паперові твори. А коли приходили гості, він частував їх дуже смачним зеленим чаєм, який готував за власним рецептом, додаючи імбир, лимон й інші інгредієнти.

Я ніколи не бачив, як художник працює. Для мене це так і залишилося таємницею.
У якому стані спокою і водночас внутрішньої напруги він мав перебувати, щоб із такою особливою точністю та одночасно імпровізаційністю створювати свою жестову абстракцію! За роки нашої роботи і спілкування я спостерігав за його трансформацією. Саме про це — наша виставка «Подорож». Цей заголовок я побачив в авторському тексті Яновича, коли разом із його сином Андрієм досліджували архів у майстерні.
Ігор Янович пішов із життя 30 грудня 2023 року. Він зварив собі каву й сів в улюблене крісло. Я досі не змирився з його відходом.
Ця виставка — спроба подивитися на життя і творчість художника так, як ніколи раніше. Вона охоплює його шлях: від перших реалістичних живописних творів і періоду навчання в інституті до роботи над керамічними панно для інтер'єрів, які створював у 1970-х та середині 1980-х, працюючи на художньому комбінаті. Виставка ознайомлює з першими пошуками абстрактного вираження на зламі 1980–1990-х і показує цілковиту відмову від усього, що заважало зосередитись на безпредметному мистецтві.
Це шлях постійного пошуку — і вихід на впізнаваний, грубо-віртуозний стиль Яновича, що став кульмінацією його кар'єри.
Виставку супроводжують авторові тексти та цитати, спогади про художника, його біографія, фрагменти кураторських текстів. Ці доповнення дають можливість глибоко й багатогранно осмислити добірку його творів, які рідко демонстрували або ніколи не демонстрували у Львові.
Запрошуємо вас у подорож, у якій художник розкривається перед нами, постійно шукаючи нові, досі невідомі йому горизонти творчості. Вони привели до нових відкриттів та глибоких переживань і самого митця, і тих, хто спостерігав за цим шляхом. Хто рухався разом із потужним і чесним художником сучасного абстрактного мистецтва — митцем світового рівня.

Посилання на повний буклет