У новому проекті Ігоря Яновича Суб'єктивний простір головним елементом абстрактного «пейзажу» стає лінія. «Спонтанна й експресивна, позбавлена конкретного смислу, лінія начебто створює 3D-конструкцію простору», – пояснює автор ідею проекту.

Простежити за вектором спрямованості лінії майже неможливо, адже її рух описується за допомогою мовчазної формули «з нікуди в нікуди». Власне лінія – це ще один спосіб Яновича сказати про простір – вічну в часі й безкінечну в своїй протяжності матерію буття, «первинне космічне безмежжя», яке не можна охопити уявою, проте можна пережити у власній свідомості. Інколи лінія вносить у простір «гармонійний дисонанс», і тоді на малюнку ми спостерігаємо «розломи», крізь які проглядає «чистий простір» – саме те, чого прагнули досягти в свої експериментах французькі кубісти початку XX ст. і Казимир Малевич, слова якого могли б стати епіграфом до проекту українського абстракціоніста: «В самій людині, в її свідомості знаходиться тяжіння до простору, до «відриву від Земної кулі».

Паралельно до абстрактних «проб» простору в мистецтві, в другій половині XX століття наука висунула свою теорію «квантових струн», на яку покладалась надія об'єднання всіх відомих доти спроб пояснення структури матерії й часопростору. Опинившись в експериментальному вакуумі, теорія зазнала поразки, проте поняття суперсиметрії, яке лежало в її основі, захопило багатьох експериментаторів в інших галузях культури – в літературі, музиці, абстрактному живописі. Проект Ігоря Яновича перетворює «струни» в лінії, невизнану теорію – в цілком об'єктивний факт існування ліній на полотні. «Суб'єктивний простір» художника трактує суперсиметрію по-своєму, однак зберігає її основний принцип – принцип постійного взаємоперетворення речовини й енергії. Мовою абстрактного живопису Янович доводить здатність свідомості проникати в структуру матерії, що має зворотній ефект і означає взаємопроникненість зовнішнього й внутрішнього світів людини.

Олена Єгорушкіна