Володимир Лобода – український живописець, графік, скульптор, поет, есеїст. Один із найяскравіших представників українського андеґраунду. (1943-2023)
Народився 6 липня 1943 р. у м. Дніпропетровську (нині – м. Дніпро) в родині Ганни Квітки та Віктора Лободи. Батько митця, Віктор Лобода (1911–1992) був художником-аматором, автором невеликої, але вагомої творчості – переважно монументальних краєвидів степової України, Криму, мотивів рідного міста. Він прищепив синові любов до творчості, ставши для нього в подальшому одним із найбільших авторитетів у царині мистецтва. Творчість і життєва позиція Володимира Лободи в майбутньому також мала колосальний вплив на батька. Віктор Лобода у страшні роки Другої світової війни був солдатом радянської армії (закінчив війну у Відні), повернувшись до рідного міста 1946 року.
Тільки вийшовши на пенсію у 1970–1980-х роках, Віктор Лобода зумів реалізувати свій творчий потенціал. Воєнні та післявоєнні лихоліття родина Лободів пережила в маленькому півпідвалі на вулиці Бородинській у Дніпропетровську, куди її переселили нові господарі життя, вигнавши «неблагонадійних» Лободів із власної квартири у цьому ж будинку. Батько працював зв'язківцем, мама була домогосподинею.
Початкову професійну освіту Володимир Лобода здобув у художній школі, де навчався на початку 1950-х років. 1957 року юнак вступив у енергобудівельний технікум Дніпропетровського Раднаргоспу на спеціальність «Архітектура», навчання в якому закінчив у 1961 році. Тут він мав нагоду навчатися у викладачів, які ще пам'ятали українське національне відродження 1918 – початку 1920-х років, зокрема в архітектора Білозерського та художника Самодриги. Кінець 1950-х років у великому індустріальному місті, яким на той час ставав Дніпропетровськ, був позначений злиднями й непевністю у соціальному житті та диктатом комуністичної ідеології і її псевдокультури.
Закінчивши технікум, Володимир Лобода відслужив 3 роки у війську (1961–1964), зокрема в Умані. У 1964–1966 рр. співпрацював із конструкторськими бюро з проектування індустріальних споруд, їздив у відрядження, зокрема до Харкова, де в художньому музеї переглядав запасники, вивчаючи українське мистецтво. 1965 року Володимир Лобода познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою, яка стала його ученицею і соратницею у подальшій творчості.
1966 року вступив до Київського державного художнього інституту на архітектурний факультет, зокрема навчався в живописній майстерні Тетяни Яблонської. Відтоді в художника закарбувався епізод колядування разом зі студентами різних вишів у старенького Павла Тичини. Академічна освіта столичного інституту також не давала Володимирові Лободі достатньої свободи для творчості. Він вже тоді починав експерементувати з кольором та формою, вивчати українське та світове мистецтво, сміливо заявляти про себе як про митця-новатора безкомпромісного до постулатів псевдоакадемічної освіти й радянської ідеології. У києві Лобода також зблизився з колом «неблагонадійних». Художника не влаштовувала атмосфера цього вишу, тому 1968 року він перевівся на 2-й курс Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту на факультет архітектури. Володимир Лобода 1973 року закінчив навчання у Дніпропетровському будівельному виші, здобувши фах архітектора. Як пізніше згадував художник, отримати диплом його спонукав обов'язок перед батьками, які хотіли бачити свого сина інтегрованим у суспільство.
У 1971 р. брав участь у «Дискусійній виставці» в Дніпрі. Разом із дружиною Людмилою працював над низкою монументальних об'єктів у рідному місті (вітражі, скульптури, розписи), які у 1980–1990-х рр. були знищені. Очевидно, що така безкомпромісна позиція «іншості» не могла не привернути уваги радянських каральних органів. Від початку 1970-х років Володимир Лобода перебував під пильним наглядом радянських спецслужб. У той час художник разом з однодумцями, зокрема Миколою Малишком, Ніною Денисовою, Костем Присяжним та іншими, створили у Дніпрі середовище, нелояльне до тогочасної суспільної та мистецької атмосфери. Митець згадує, що єдиною його «інтеграцією» у громадське життя була праця в групі художників та архітекторів, які проєктували урбаністичне середовище Дніпропетровська, яку створив тодішній голова міськвиконкому Карамзин.
Всередині 1970-х років Лобода з родиною часто навідувались до Львова, а 1981 р. вони переїхали до старовинного міста Лева. Спонукою до цього, зокрема, стала багаторічна дружба з видатним українським істориком Ярославом Дашкевичем, на той час дисидентом – сином генерала армії УНР Романа Дашкевича та січової стрільчині Олени Степанівни. Львів подарував художникові нові враження та ідеї для творчості, проте Лобода й тоді часто повертався до рідних степів, мандрував Подніпров'ям у пошуках колекції народного мистецтва та нових тем і мотивів для творчості.
Всередині 1980-х років разом із художником Іваном Остафійчуком він мандрував Карпатами, Волинню та Поділлям, створивши свої перші живописні та графічні цикли, присвячені Західній Україні. Наприкінці 1980-х рр. у Дніпрі В.Лобода заснував товариство художників «Степ», учасниками якого стали, зокрема, Сергій Алієв-Ковика, Олександр Нем'ятий, Сергій Бублик, Анатолій Сологуб, Петро Пшевлоцький. Ідеологією «Степу» було повернення до джерел українського мистецтва, вихід із закритих студій і майстерень у простір великого міста та степу в пошуках втрачених культурних та інтелектуальних надбань рідної культури. Художники мандрували степами та хуторами Полтавщини і Дніпровщини в пошуках скарбів української культури, малювали, фотографували, знайомилися з автохтонами того краю.
Року 1990 у Львівській картинній галереї відбулася перша персональна виставка В. Лободи (куратор – Борис Возницький). Спеціально для неї митець створив масштабні цикли «Людська комедія» та «Іконостас» (нині є власністю Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького). 1992 року Володимир Лобода придбав хутір у с. Турове на Дніпровщині, там разом із дружиною Людмилою, донькою Соломією та учнями Дем'яном Герасимчуком і Андрієм Кісем заснував музей та літні майстерні. Відтоді більшість часу проводив на хуторі, де створював живописні, скульптурні, графічні цикли, писав поезії, новели, есеї, оздоблював інтер'єри власної садиби, у яких автентичну народну культуру поєднував із сучасним мистецтвом.
Загалом митець прожив у своєму маєтку на хуторі майже 25 років, повертаючись до Львова тільки взимку. Життя та праця поблизу своїх родинних місць дали новий поштовх творчості митця. Там він створив тисячі мистецьких робіт. Хутір під горою Гілеєю (Лілеєю) став місцем зустрічі творчих людей. Тут, зокрема, побували філософ Дмитро Кривенко, поети Олег Лишега, Тадей Карабович, мистецвознавці Віктор Соловйов, Володимир Доброміров, скульптор Олександр Варганов, галеристка Марина Лошак, кінорежисер Павло Костомаров, колекціонер Володимир Тукало, етнолог Роман Кісь, художники Володимир Рак, Роман Безпалків та інші. У 1993 і 1994 роках художник відвідував село Голю на Холмщині (Республіка Польща), де брав участь у пленерах, які організовував його близький приятель Тадей Карабович. У той час Володимир Лобода відвідав Холм, Люблін, Варшаву і створив там «Холмський цикл». Це були перші та єдині мандрівки художника за межі західного кордону України, що принесли в його творчість неповторний художній струмінь. 1993 року художник жив і працював у маєтку в Суханове, під Москвою, а 1995 року здійснив мандрівку на Алтай, результатом якої стали великі цикли картин. Заангажувавшись у певний «імперський дискурс», Лобода зустрів у Росії шанувальників свого мистецтва, мав коло інтелектуального спілкування, знаходив розуміння своєї творчості з боку мистецтвознавців та галеристів, організовував низку виставок.
Наприкінці 2015 року художник «повернувся» зі своєю творчістю до України, співпрацюючи з київською галереєю «Ню Арт», виставляючись у Львові, Києві, Дніпрі, Харкові. Найзначніші цикли живопису митця: «Людська комедія», «Гравці», «Іконостас», «Мовчання», «Самота», «Портрет нації»; цикли графіки: «Велика мандрівка на Україну», «Біль», «Пісня Пісень», «Книга імені», «Книга пам'яті», «У ріднім краї – емігрант, на батьківській землі – чужинець»; цикли скульптури: «Скульптури з галявини», «Хутірські різьби»; цикли декупажів: «Книга Еклезіяста», «Сонця», «Братина»; цикли оригінальної графіки: «Антикварний альбом», «Кожен день», «Тьма», «На березі». Володимир Лобода – автор «книг гравюр» за мотивами «Кобзаря» Тараса Шевченка, «Мазепи» Джорджа Байрона та Віктора Гюго, ілюстрацій до повісті «Сорочинський ярмарок» (окремими виданнями вийшли 2012, 2014 і 2018 рр. у серії «Приватна колекція» Василя Ґабора у видавництві ЛА «Піраміда»). 2007 року побачив світ каталог-альбом В. Лободи «Скульптура», який підсумовує етап пластичної творчості художника, а 2008 р. – альбом-каталог «Декупажі» (спільно з Людмилою Лободою), який містить оригінальну графічну творчість художників середини 2000-х років.
Про творчість Володимира Лободи відомий режисер та оператор Павло Костомаров 2009 р. зняв фільм «Удвох». Ця стрічка здобула численні нагороди на міжнародних кінофестивалях. Твори митця зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, Дніпропетровському художньому музеї, Харківському художньому музеї, Воронезькому обласному музеї ім. І. Крамського, а також в музеях, галереях та приватних збірках України, Польщі, США, Канади, Німеччини, Швейцарії, Росії.
Помер у Львові, 18 грудня 2023 року.
Андрій Кісь
