Народився 1992 року в місті Ніжині. Тато Ярослава — приватний підприємець працює в аграрному бізнесі, мама — вихователька дитячого садка.
На літо завжди приїздив до бабусі в село Комарівка, Чернігівської області, де багато міг досліджувати світ природи, що в подальшому вплинуло на творчу практику. В дитинстві Ярослав був дещо асоціальним. Йому ніколи не було цікаво з однолітками. Тож більшість вільного часу проводив вдома. Відтак і почав малювати.
“Спеціального паперу та альбомів тоді в мене не було, альбоми дарували лише на день народження, чи вигравав в якихось конкурсах. Це була розкіш! Тож все одно якось шкода було малювати в них — занадто круто."
Перші свої малюнки Ярослав створював в книжках або на берегах зошитів. Художник визнає, що це значно вплинуло на те, що зараз він працює переважно в графіці. В сюжетах його робіт завжди був присутній череп. Не апелюючи до теми смерті, Ярослава захоплений самою формою, намагався відтворити її і у своїх роботах. В 6-му класі загальної школи вступив до Ніжинської дитячої художньої школи. Тут отримав початкові знання з композиції та рисунку та перше середовище нетворкінгу, де мав можливість поспілкуватися з однодумцями.
У віці 11-12 році художник зрозумів, що свого майбутнього в Ніжині не бачив, тож вже сказав батькам, що на навчання переїде до Києва. Першопочатково хотів вступати на архітектуру, але там був дуже високий конкурс і висока вірогідність того, що довелося би давати хабара за вступ. Коли мова пішла про хабар для вступу — він вирішив обрати іншу сферу. Так в 15 років вступив в Київський коледж будівництва, архітектури та дизайну на кафедру будівництва та експлуатації будівельних споруд.
На третьому курсі почав цікавитись тату. Саме татуювання захопило Ярослава настільки, що вирішив повернутися в художню сферу. Потім — був факультет графічного дизайну Київського університету Бориса Грінченка. Сюди хлопець вступив через переконання батьків, що отримання вищої освіти є обов'язковим. Паралельно Ярослав вже працював як тату-майстер. В студії Ярослав знайомився з багатьма іншими майстрами, кожен із яких мав різний досвід: хтось приходив з архітектури, художньої творчості чи іншого. Це дало Ярославу отримати багато акумульованих знань.
“Мене завжди цікавили сильні люди, і ми тримались поруч."
У 2021 році, за півроку до початку повномасштабного вторгнення, у Ярослава з'явилися бажання та потреба висловлюватись у власній творчості. Роками шукаючи скіл та освоюючи ремесло, Ярослав для себе усвідомлює необхідність не в техніці, а сенсах сюжетах та історіях. Почав знайомитись з київськими художниками.
Одне з знайомств відбулося в Київській керамічній майстерні - «eye.sea». Там він познайомився з Ксенією Фокіною та Олександром Гребенюком.
Кожен відіграв важливу роль в процесі становлення митця. Ксенія згодом запросила Ярослава працювати в її майстерні, там був осередок мистецтва і невпинного нетворкінгу з іншими артистами, що дало змогу більш сфокусовано йти до мети.
Олександр в свою чергу показав Ярославові магію станкової графіки. Ярослав відвідував його майстер-класи, що дало змогу викристалізовувати себе далі як графіка.
Згодом у 2024 році знайомиться з художницею Оксаною Стратійчук, вона стала менторкою для Ярослава. Оксана навчила працювати з офортом і допомогла художнику опанувати велику кількість технік.
Ярослав завжди надихався чимось темним та меланхолійним, це були Уільям Блейк, Му Пан, Караваджо, Босх та інші. В своїй творчій практиці звертається до метафори-паралелі з лицарями, що підкреслює тендітність та вразливість людини у суспільстві.
Ярослав Герасименко
Народився 1992 року в місті Ніжині. Тато Ярослава — приватний підприємець працює в аграрному бізнесі, мама — вихователька дитячого садка.
На літо завжди приїздив до бабусі в село Комарівка, Чернігівської області, де багато міг досліджувати світ природи, що в подальшому вплинуло на творчу практику. В дитинстві Ярослав був дещо асоціальним. Йому ніколи не було цікаво з однолітками. Тож більшість вільного часу проводив вдома. Відтак і почав малювати.
“Спеціального паперу та альбомів тоді в мене не було, альбоми дарували лише на день народження, чи вигравав в якихось конкурсах. Це була розкіш! Тож все одно якось шкода було малювати в них — занадто круто."
Перші свої малюнки Ярослав створював в книжках або на берегах зошитів. Художник визнає, що це значно вплинуло на те, що зараз він працює переважно в графіці. В сюжетах його робіт завжди був присутній череп. Не апелюючи до теми смерті, Ярослава захоплений самою формою, намагався відтворити її і у своїх роботах. В 6-му класі загальної школи вступив до Ніжинської дитячої художньої школи. Тут отримав початкові знання з композиції та рисунку та перше середовище нетворкінгу, де мав можливість поспілкуватися з однодумцями.
У віці 11-12 році художник зрозумів, що свого майбутнього в Ніжині не бачив, тож вже сказав батькам, що на навчання переїде до Києва. Першопочатково хотів вступати на архітектуру, але там був дуже високий конкурс і висока вірогідність того, що довелося би давати хабара за вступ. Коли мова пішла про хабар для вступу — він вирішив обрати іншу сферу. Так в 15 років вступив в Київський коледж будівництва, архітектури та дизайну на кафедру будівництва та експлуатації будівельних споруд.
На третьому курсі почав цікавитись тату. Саме татуювання захопило Ярослава настільки, що вирішив повернутися в художню сферу. Потім — був факультет графічного дизайну Київського університету Бориса Грінченка. Сюди хлопець вступив через переконання батьків, що отримання вищої освіти є обов'язковим. Паралельно Ярослав вже працював як тату-майстер. В студії Ярослав знайомився з багатьма іншими майстрами, кожен із яких мав різний досвід: хтось приходив з архітектури, художньої творчості чи іншого. Це дало Ярославу отримати багато акумульованих знань.
“Мене завжди цікавили сильні люди, і ми тримались поруч."
У 2021 році, за півроку до початку повномасштабного вторгнення, у Ярослава з'явилися бажання та потреба висловлюватись у власній творчості. Роками шукаючи скіл та освоюючи ремесло, Ярослав для себе усвідомлює необхідність не в техніці, а сенсах сюжетах та історіях. Почав знайомитись з київськими художниками.
Одне з знайомств відбулося в Київській керамічній майстерні - «eye.sea». Там він познайомився з Ксенією Фокіною та Олександром Гребенюком.
Кожен відіграв важливу роль в процесі становлення митця. Ксенія згодом запросила Ярослава працювати в її майстерні, там був осередок мистецтва і невпинного нетворкінгу з іншими артистами, що дало змогу більш сфокусовано йти до мети.
Олександр в свою чергу показав Ярославові магію станкової графіки. Ярослав відвідував його майстер-класи, що дало змогу викристалізовувати себе далі як графіка.
Згодом у 2024 році знайомиться з художницею Оксаною Стратійчук, вона стала менторкою для Ярослава. Оксана навчила працювати з офортом і допомогла художнику опанувати велику кількість технік.
Ярослав завжди надихався чимось темним та меланхолійним, це були Уільям Блейк, Му Пан, Караваджо, Босх та інші. В своїй творчій практиці звертається до метафори-паралелі з лицарями, що підкреслює тендітність та вразливість людини у суспільстві.
