"Я людина півдня, я люблю колір". Інтерв'ю з Дмитром Молдовановим

Дмитро, вітаємо! Як Ваші справи? Бачимо, що на цій виставці багато слонів, і одразу маємо запитання: чому саме ці звірі? Чим надихались для створення цих робіт? Які роздуми об'єднують роботи?

Добрий день! Все добре! Всі роботи зі слонами я зробив у 2023 році, окрім тієї, де чоловіка вдаряють цеглиною в сюжеті – вона 2022. У стержні цієї виставки лежить давньоіндійська притча, де люди з закритими очима торкаються різних частин тіла слона, і уявляють бога, в залежності від того, що саме вони чіпають: вухо, хвіст чи хобот. Тут також зображав свої думки, які виникли після перегляду документального фільму про квантову фізику. Робота “Слоненята на повідках" трохи відрізняється від притчі, більше навіть протилежна до неї: є теорія світобудови, яка називається біоцентричною, і вона про те, що всесвіт є ілюзією. Наприклад, зараз ви зі мною розмовляєте, а це ілюзія. Світу не існувало взагалі до вашого народження. Все, що навколо вас – це ілюзія. І так, у кожної людини є свій бог, свій всесвіт, і відповідно свій слоник. Ось таке пояснення цієї роботи. Але це не означає, що я прийняв цю теорію, це більше поетично-філософська думка.

Дмитро Молдованов, Слоненята на повідках, 2023.

Тобто, назва виставки “Дорога до слона", означає наближення до божественного?

Так. До речі, ця картина, “Відпочинок по дорозі до слона", вона про мене. В минулому році я сидів на лавці, і якийсь бандит вдарив мене по голові каменем.

Дмитро Молдованов, Відпочинок по дорозі до слона, 2022.

Ви зараз живете в Парутиному? Вам не страшно там мешкати, враховуючи небезпеку?

Ні, не страшно. Тільки інколи, коли дуже гучно буває. Я не хочу нікуди їхати, тут все моє, я тут живу, і тут же моя майстерня. Раніше жив у Миколаєві, але зараз там у мене тільки одна кімната, і малювати незручно в тому місці де спиш через запах фарб. Тому і купив собі хатинку в Парутиному, чотири, чи більше років назад. Раніше працював півроку тут, а півроку в Миколаєві, але зараз вже круглий рік вдома. Утеплив все до зими, то так і працюю. Живу сам, з пятьма котами.

Розкажіть, як саме Ви почали малювати?

А я завжди художником був, ще з дитсадка. Завжди малював, любив ліпити з пластиліну різних тваринок. Художником взагалі не збирався бути, але так вже сталось, що як підріс, то зрозумів – бути художником в радянський час, означає бути більш-менш вільною людиною. Саме тому я вступив до Одеського художнього училища, але довго там не вчився, оскільки мене вигнали. Я повернувся до своїх друзів, до Олега Колбанова, з якими я вчився в художній школі. Вони зробили свій кооператив, який займався оформленням магазинів, кінотеатрів, створювали різні рельєфи, вази декоративні, а інколи розписи. Спочатку все добре йшло, а пізніше все стало приватною власністю, тому замовлень поменшало. А потім і зовсім євроремонт все витіснив. Ми залишились без роботи. Я став будівельником, паралельно брав участь у виставках: в Миколаєві, в Одесі та Києві.

Де Ви вчились? Як поєднували роботу та малювання, і в який час Ви вступили до кооперативу?

Я після армії вступив до училища, в 20 років. До армії я вступив до брянського коледжу на різьбу по дереву, а провчившись два місяці, кинув те навчання, і влаштувався на роботу в Миколаїв малярем-оформлювачем на заводі. Потім служив в армії два роки, постійно малював там. І після армії мій друг Олег Колбанов вступав до Одеського художнього училища, і відповідно готував мене до вступу. Я також вступив, але мене вигнали ж. А з Олегом ми друзі з дитинства, до речі.

А з приводу роботи і малювання, то звичайно, що виходило поєднувати. На виставки давав роботи, потім з Олегом на Кавказ їздили, розписи та різні орнаменти робити. Так само перед Чеченською війною їздили туди, в 1993-му. Бувало, навіть церкви розписували.

Коли настав той момент, що Ви вирішили займатись тільки мистецтвом?

Недавно. Мабуть років 5 тільки живу з картин. А до того я працював на будівництві, робив євроремонти, шпаклював, фарбував, і паралельно робив виставки. Це ж була не постійна робота, а як траплялись замовлення.

В біографії Ви розповідали як надихались художниками, і почали малювати тигрів. Можете розповісти хто вам подобається з художників?

Я якось робив замовлення, халтуру, в коридорі на стінах. Там намалював тигрів з картини Сальвадора Далі “Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження", і мені сподобалась ця пластика та кольори. І я намалював картину, де стояв мій друг, якого вбили, а на нього наступає тигр. Символ агресії. Багато я потім малював тигрів, і в різних кольорах.

А з художників мені подобається Ботеро, Руссо, Піросмані, Джотто, Гоген, Ван Гог, Сезан, Модільяні, Пікасо і Шагал… Багатьох люблю різних. От як в живописі все різне подобається, так і в музиці – люблю і етнічну, і класичну, і джаз.

Як Ви експериментували в творчості?

Я раніше, ще в юності, багато уваги приділяв фактурі, працював з рельєфами. Потім це в мене відійшло. Один час використовував акрилові фарби, подібні до золота та міді, а зараз вже набридло. Наразі люблю люмінесцентні фарби, вони дуже яскраві та світяться в темряві. Я їх як і чистими наношу, так і змішую.

Фрагмент експозиції Дорога до слона в Ya Gallery Kyiv, 2023. Фотограф: Володимир Денисенков

Ви ще також використовуєте незвичайні кольори для тіла, як от фіолетовий чи зелений, з якою метою Ви це робите?

Бо я така людина “врєдна", роблю завжди все навпаки. Зараз начебто в моді монохромні картини, або чорно білі, зелені, коричневі в основному, ніби кольору бояться. А я людина півдня, і мені подобається колір, робити яскравий живопис.

Розкажіть про Парутине, що Вам подобається в ньому?

Справа в тому, що для мене Парутине, це як для Гогена Таїті. Мені захотілось піти від цивілізації кудись в дикість. Парутине для мене – це екзотика, і тут же Ольвія до речі. Ось зараз дивлюсь у вікно, а там гробниця старовинна. Хата моя прямо на в'їзді в саму Ольвію. По пляжу гуляєш і знаходиш різні черепки, і теракоту, і звісно, рідше – з глазур'ю. Це Давня Греція, де і земля, і вода – все наповнене сильною енергетикою. І потім же, Ольвія перекладається як місто щастя. Південний Буг також тут, а Буг з давньослов'янської означає Бог, тобто виходить Південний Бог.

Ви казали, що там де ви мешкаєте, колись жили тигри. Чи пов'язано це з частим повторенням його образу в роботах?

Я тигрів малював ще до того як дізнався про існування їх в цьому регіоні, а коли дізнався то дуже зрадів. Північно-уссурійські тигри мали значно ширшу сферу поширення, це зараз вони тільки в одному місці. Тигри та леопарди північні залишились на Далекому Сході. І леви також скоріш за все були тут. Також було багато річок, але все висохло, і все було в лісах. За часів греків ще жили лосі та олені.

У вас багато сюжетів, де тварини часто різного виду взаємодіють між собою. Як у Вас зароджуються ідеї для таких картин?

Справа в тому, що звірі для мене – це символи. Тигр означає агресію, це може бути чи добра чи зла агресія. Лев означає силу і благородство, панування. Олень – також благородність. Лань – красу й граціозність. І коли вони один на одного полюють – це взаємодія певних якостей.

Фрагмент експозиції Дорога до слона в Ya Gallery Kyiv, 2023. Фотограф: Володимир Денисенков.

Якщо говорити про виставки та їх концепції, то чи поєднані Світоустрій та Дорога до слона?

Звісно так, все пов'язано і йде покроково. Зараз в мене є вже нові плани та назва до наступної виставки. Це все моя реакція на події, що відбуваються в світі. В “Дорога до слона" я підіймав тему пошуку Бога, оскільки під час страшних часів люди звертаються до вищих сил. Це випробування для людей, тут не до веселощів. Чітко встановлюються кордони добра і зла. Так і виникла ідея зі слоном.

Які у Вас в планах проєкти?

Мою творчість часто порівнюють з ляльковим театром, і я як режисер ставлю героїв по картині. Я хочу поекспериментувати, змішавши імпресіонізм, футуризм та примітивізм. Побачимо звісно, я ще думаю над цим.

Чи читаєте книжки, можливо про мистецтво? Або чи дивитесь фільми?

Останнім часом книжки взагалі не читаю, а раніше так – любив дуже Віктора Гюго. Я добре знаю історію сучасного мистецтва, дивився документальні фільми про це.

Які у вас очікування, як гості дивитимуться на Ваші роботи?

У мене є чітка ціль, коли я малюю картину – щоб люди дивились та ставали добрішими. Банально? Так, ну і що? Так воно і є.

Дорога до Слона. 20.12.2023-25.02.2024

Ya Gallery Kyiv

Вул. Хорива 49Б