Henyk. Світ зовсім інший. Інтерв'ю

Henyk, вітаю! Почнемо одразу з представлення, а точніше з псевдоніму. Як він утворився?

Це сталося, природньо, само собою, бо моє ім'я – Геня. Геник — це трансформація від імені.

І всі роботи ви також підписуєте як Henyk?

Так. Так і підписую роботи. Багато хто з моїх друзів, і знайомих до мене звертаються таким чином і в житті.

Ви зараз живете у Львові?

Так. Це передмістя Львова. Містечко Винники. Три роки тому Винники приєднали до Львова. Але воно має свою історію, як окреме місто.

Ви в біографії писали, що народились в місті Жовті Води, Дніпровської області. Потім переїхали в Опішне, Полтавської області. Тож, чому ви обрали саме Львів для освіти?

Це був коледж імені Івана Труша. Я маю на два роки старшу сестру Ірину. Коли вона закінчувала 10 клас, то їхня вчителька малювання зібрала учнів на екскурсію до Львова. Після чого в моєї сестри виникла ідея спробувати вступити до Львівського коледжу Труша. Але попередньо ми домовились, що наступного року, тобто після 9 класу, я також буду поступати. Мені було 14 при поступленні, і 15 виповнилось вже на 1 курсі. Це ще такий вік, коли добре аби хтось був поруч. І поруч зі мною була сестра. Спочатку ми орендували кімнатку, потім переїхали в гуртожиток. Я планувала після коледжу ще йти в академію, але плани змінились.

А чому змінились? Як ви бачите цю ситуацію крізь роки?

Я познайомилась з художником Петром Гулиним /1/, і мені дуже заімпонував стиль життя такого вільного художника, який щодня приходить у свою робітню, наодинці з полотнами, з фарбами, з пензлями творить мистецтво. Ця справа – його основна діяльність. Приблизно таким я уявляла і своє життя, як митця. Хотіла бути вільною художницею: малювати і не гаяти більше часу.

І з якого року виходить ви вже повністю вільна художниця?

З 2010.

Тобто це вже закінчення шостого курсу?

Так, шостого курсу коледжу.

Як Ви прийшли до абстракції?

В школі було дуже багато предметів, пов'язаних з мистецтвом: рисунок, живопис, композиція. Ми малювали переважно пейзажі, натюрморти, портрети. Те саме повторювалося і в коледжі. А коли я познайомилась з паном Петром, то побачила, що буває трішки інший підхід до мистецтва, що можна зображати якісь свої образи, свої думки. А абстракція — це, на мою думку, більше про почуття. Особливий вплив на мене мала бібліотека пана Петра. Книжки про мистецтво кінця 20-го століття – це те, про що у коледжі не вчать. Але відкривши для себе таких художників як Де Кунінг, Поллок, Арп, Міро, я настільки була вражена, і настільки мене це надихнуло, що поверталась в гуртожиток і бралась за полотно. Таким чином з'явилась моя перша абстрактна робота. Я її, до речі, дотепер маю і бережу.

Можливо, у вас є якийсь асоціативний ряд, наприклад, з чорним кольором? Що Ви відчуваєте коли малюєте ним?

Чорний в мене асоціюється з такою глибиною, таємницею, аскетизмом.

А що для вас білий?

Білий колір може працювати як контраст. В мене є розмежування в матеріалах: я працюю олією та акрилом. В олії я дуже часто використовую білило, і цей живопис більш фактурний, і це про емоції. Коли акрил, то, напевне, процес більше подібний на медитацію, на заглиблення, на роздуми.

А які кольори ви найчастіше використовуєте? З яких починали?

Моя перша абстрактна робота була зелена. На моїй першій виставці в галереї Гері Боумена у Львові були також кольорові роботи. Коли я познайомилась з творчістю Євгена Лисика,то була вражена, що власне, таким методом, чорним кольором, можна передавати свій світ. Я відчула, що мені це дуже близько, такий підхід. І вирішила пробувати.

перша абстрактна робота Henyk, 2008, полотно, олія. Фото з архіву художниці.

А чим Вам подобається Львів?

По-перше, архітектура, це місто-музей. Я дуже люблю ходити пішки центральною частиною Львова, та й не тільки. Дуже часто навіть на околицях міста, можна бачити вражаючі будинки. Кожного разу йдучи по тій самій вулиці, помічаєш зовсім інші деталі, інші нюанси. Це місто, яке неможливо не любити, не захоплюватися. Воно настільки комфортне для художника.

А де у Вас знаходиться майстерня і яка в ній взагалі атмосфера? Що це за приміщення?

Вона знаходиться в тому самому приміщенні, де я живу. І піддашшя — це моя майстерня. Я можу тут працювати день, ніч, зранку, ввечері — будь-який час, коли маю можливість.

Henyk в майстерні, 2023. Фото з архіву художниці.

Яка у Вас найбільша робота?

Два на два з половиною. Це найбільша. Вона буде на виставці.

Хто у вас друзі?

У мене дуже аскетичний і усамітнений спосіб життя. Не багато друзів. Майже весь час поводжу в майстерні, тож дуже рідко маю якісь зустрічі. Такий самітник.

Можливо, у Вас є серії робіт? І як Вам комфортніше працювати?

Виставка, яка буде зараз в Я Галерея — це серія. Перед тим, це були більше пошуки, і окремі роботи, які переважно поза серіями.

А що Ви виражаєте в своїх роботах?

Якщо це відповідає моєму внутрішньому стану, тоді це вдала робота. Не буквально у значенні мій автопортрет, а в умовній асоціації. Але я себе часто про це запитую. І якщо не бачу відображення, то можу роботу знищити, або перемалювати.

З яким кольором ви себе б асоціювали?

Чорним.

Без назви з серії Світ зовсім інший, 2023, полотно, акрил. Фото з архіву Henyk.

Настільки багато чорного у вас в житті?

Я не є зациклена, що все має бути чорне. Скоріше, вираження в роботах переважно в чорному.

Чи є у Вас графіки дня, як у вільного художника? І чи маєте хобі?

Я віддаю перевагу працювати зранку: прокидаюсь і йду в робітню. Але це не означає що я одразу беру пензлик і починаю малювати. Праця художника, вона класна тим, що ти можеш сидіти і оглядати, роздумувати над своїми роботами, і це також рахуватиметься за робочий процес. Перша половина дня — це як правило, проведення в майстерні. А потім це можуть бути якісь побутові речі. А з хобі, я люблю вивчати англійську мову. І ще відвідування галерей та нових виставок.

А яка з останніх виставок найбільше вразила?

Це була виставка в Ya Gallery Black, Чорна виставка.

Чи вплинула на вас, коли ви починали своє навчання, творча мова пана Петра?

Я думаю, що пан Петро є прекрасним вчителем. Він не нав'язує, як дуже багато вчителів, свої техніки і свої персональні погляди на мистецтво. Він підтримує мене як абстрактного художника, який вибрав для себе трішки інший напрямок. Пан Петро — це завжди перший глядач і критик моїх творів. Я прислухаюся до порад та ціную його думку.

Як багато часу у вас йде на виконання тієї чи іншої роботи?

Мої роботи, які будуть експоновані на виставці, мають декілька шарів, лесування. Це так техніка в живописі називається, коли наноситься тонкий шар фарби, висихає і потім зверху наносяться ще інші й інші. Художник вибирає для себе, скільки це має бути шарів, відштовхуючись від цілей. Одна робота може навіть займати місяці не постійного, щоденного малювання, а періодичного.

Які назви даєте роботам? До якої тематики вони причетні?

Я майже ніколи не даю назву своїм роботам. Це, як правило, просто дата, коли я закінчую малювати і все.

Тобто кожна робота — це відображення Вас?

Так.

Без назви з серії Світ зовсім інший, 2022, полотно, акрил. Фото з архіву художниці.

Яке у вас було власне відображення, коли почалося повномасштабне вторгнення? Чи ви малювали в цей час?

Я приблизно місяць не малювала нічого взагалі. Невідомо було, що буде далі, що робити наступної хвилини. А вже потім, з часом, приходить розуміння, що життя продовжується. Потрібно адаптуватися до тих реалій, які є. І повернення до малювання починалось, до речі, з маленьких робіт. Це серія з 8 полотен, 70 на 50 сантиметрів, і вона не чорна, а темно-синя, і має назву «Сон?». Зараз експонується в Іспанії. Спочатку групова виставка молодих українських художників відбувалась в Валенсії, в університетській галереї. Потім роботи взяли в музей сучасного мистецтва в Іспанії в Вілафамесі. То був старт, а потім я знову повернулась до великих форматів. Великих робіт в мене менше, бо це потребує місця для зберігання, більше ресурсів. А менші роботи — це швидше, більше експерименту, менше страху. Більша робота — це відповідальність. Потрібно попередньо продумати якою буде нова форма, щоб не зіпсувати полотно.

Henyk, серія Сон, 2022, полотно, акрил. Фото з виставки Мистецтво опору в Музеї сучасного мистецтва Вісенте Агілера в Вілафамесі, Іспанія. Джерело

Давайте трошечки детальніше про виставки: з якого року Ви почали виставлятися?

Перша виставка — це галерея Гері Боумена у Львові. Наступні дві виставки були в галереї Дзиґа.

А які назви цих виставок?

Виставки в Дзизі не мали назв, так само і в Гері Боумена, це просто було Henyk і все. А в Палаці Мистецтв називалася «Третій поверх, біла кіната». А потім була виставка в Івано-Франківську в галереї Чеч. Пізніше ще було запрошення з Тернополя від галереї «Бункерзуз». Вона була більш темною, чорною, подібною на першу виставку в Дзизі. Називалася Блек. Після Тернополя, два роки тому, була виставка Outlook в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, в Луцьку.

Що для Вас фраза Світ зовсім інший значить?

Цінність всього живого у Всесвіті у неповторності. Залежно від досвіду, набутої інформації, життєвого шляху кожна людина має свій індивідуальний особливий світогляд. Сприйняття оточуючого - це плід нашої уяви, залежний від рівня свідомості, вразливості, інтелекту. Унікальність світогляду вирізняє нас як окрему особистість. І найціннішою для людини є можливість вільного вираження своїх ідей і думок. Саме мистецтво дає фантастичну можливість розвивати і ділитись своїм світобаченням.

А що для вас життя? Якою у вас є життєва мета?

Я думаю, це про постійну працю над собою, над своєю зміною. Все життя – це навчання, це трансформація, пізнання світу як нової інформації, як нових можливостей. Думаю, це і є одна з моїх основних цілей.

А чи Ви релігійна? В що Ви вірите?

Я релігійна. Я християнка, я вірю в Бога, але Бог для мене це не асоціація з фігурою подібною на людину. Бог для мене — це енергія позитиву, енергія любові. І я думаю, що ця енергія дуже сильна, і якщо ми віримо в неї, то наша віра трансформується через думки, через постійні роздуми та втілюється в реальність.

А де Ви навчались в дитинстві? Чи це була звичайна школа? Що подобалось, що не подобалось?

До першого класу я ходила в передмісті Жовтих Вод. Це була школа з післяурочними групами, де я ходила на малювання, на хореографію і на фортепіано. Мені все подобалося, крім сольфеджіо — це було нудно. А потім, коли ми переїхали до Опішного, мене з сестрою віддали до звичайної школи. Бо у селі є дві школи. Одна — звичайна, яка налічує приблизно 1500 учнів, і друга — мистецька, яка налічує приблизно 150 учнів. Але вечорами я продовжувала щось малювати в альбомі. Це було дуже очевидно, що мала схильність до мистецтва. І до п'ятого класу батьки вирішили перевести мене до мистецької школи. І такі предмети, як композиція, живопис, рисунок були вже в розкладі. Школа була дуже красива: вся в квітах. Там є окрема посада квітникаря, який доглядає за рослинами. Думаю, для виховання естетики дітей це дуже важливо. На Симпозіуми гончарства приїжджали відомі гончарі, керамісти, скульптори. Їхні твори залишалися на території школи. Зараз, дуже шкода, що всі скульптури забрали до музею. Тоді, коли я вчилася, то кожного дня мала можливість бачити ці твори. Наприклад, скульптура Миколи Малишка «Зіниця», яку я досі чітко памʼятаю.Чи величезну металеву інсталяцію, але на жаль не памʼятаю автора, твори Сергія Радька /2/ на даху школи. Тобто, ви можете уявити, діти, які ніколи не були в жодному музеї сучасного мистецтва, вже мали можливість бачити такі суперінсталяції. Дуже повезло.

Хто Вас надихає з авторів? Що з буденного надихає?

Я взимку прочитала автобіографічну книжку Ай Вейвея «1000 років радості та смутку». Це, мабуть, була найцікавіша книжка, яку я в житті читала. Це настільки захоплююче, надихаюче. Наприклад, історія про його батька, про мудрість, глибину поета, поведінку, людську гідність — це надихає не лише на мистецтво, а просто на певний стиль життя. Що людина може бути сильною, і в той же час чутливою. Потім наступне, що я прочитала, це Марина Абрамович «Пройти крізь стіни» — досить популярна книга, але також неймовірно надихаюча.

Які б Ви дали поради молодим починаючим абстракціоністам? Або просто художникам?

Абстракція — це особливий жанр. Має бути внутрішнє проявлення, бажання до чистого пошуку форми. А поради? Поради, мабуть, важко давати, тому що художник — це не вибір, а призначення. Щоб бути художником, треба ним народитися, треба мати природне бажання малювати.

А як у Вас проходить сам процес малювання? Тобто, наприклад, приходить ідея, і Ви сідаєте малювати?

Робота починається з розведення чорної акрилової фарби до дуже рідкого прозорого стану. Я не використовую мольберт. Полотно розтягнуте на підрамник розташоване на підлозі, оперте на стіну. Використовуючи широкий, придбаний у будматеріалах пензель, починаючи зверху і донизу, наноситься перший тонкий шар фарби. Я даю йому повністю висохнути, перед тим як, тим самим методом, почне з'являтись велика лаконічна форма. За іншим способом, по першому, ще мокрому, наноситься другий шар, але густіший по своїй концентрації. У цьому випадку результат дуже часто непередбачений, за рахунок стихійного стікання, залежності від відповідно підібраної густини фарби і часового відрізку між шарами. В олійному живописі це трошки інакше, часто я навіть і не розводжу фарбу. Можу навіть не використовувати розчинника.

Які Ви ще пробували техніки малювання та матеріали?

Я ще пробую малювати малюнки на папері. Спочатку намагалась використати ті матеріали, які в мене вже є, акрил наприклад. Потім вирішила ще придбати акварель, вуглик, маркери: експериментувати та поєднувати техніки. Мені подобається туш, її запах. Власне, ця техніка теж дуже філософська і медитативна. Але наразі, малюнки я ще нікому не показую. Експериментую, вчуся.

Чи робите ви ескізи на роботи, наприклад в скетчбуках?

Ні, не роблю ескізи, та не маю скетчбуків.

Ви записуєте свої думки? Можливо, Ви на них опираєтесь?

Коли я щось читаю і якась цитата для мене цікава, то можу скриншот зробити або занотувати у телефонний блокнотик.

Які коментарі до виставки Ви хотіли б дати глядачам?

Я, напевно, хотіла б, щоб глядачі відчули стан, який я відчувала, коли створювала ці роботи. Він більше подібний на пошук внутрішньої гармонії. Роботи темні й чорні, але вони абсолютно не про страх, і не про тривогу, а про роздуми, аналіз, заглиблення, про усамітнення. Тому що усамітнившись, людина може аналізувати і відчувати глибше. Що насправді найголовніше в нашому житті? Не буденний хаос і метушня, гонитва за успіхом, а власне, аналіз справжніх людських цінностей. Особливо зараз нам показала це війна та події, які відбуваються, що всі матеріальні накопичення можуть зникнути в одну мить. І найцінніше, що у нас є, це наше життя, життя наших близьких, моральний стан, спокій, безпека. Тобто роздумувати над тим, що є насправді цінним у житті, напевно це основний посил.

/1/ Петро Гулин — український художник, живописець, графік, монументаліст. Вчитель Henyk. Спільна виставка “Весна надій" у галереї Арт-кафедра у 2015 році, Луцьк.

/2/ Сергій Радько — український художник, кераміст та гончар. Заслужений майстер народної творчості, учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних пленерів.