Олександр Крижановський. Ознаки/Виявлення. Інтерв'ю з художником

Олександре, вітаю! Ми записуємо з тобою інтерв'ю процесі підготовки до твоєї першої персональної виставки. Перше питання: які роботи показуватимеш?

Там є 12 робіт на шпалерах. Це така серія, яку я робив у Фінляндії на резиденції. І решта це полотна, деякі з них також з резиденції, але більшість виконані у моїй майстерні у Львові. Ще будуть дві роботи, які ми робили втрьох: з художницею Маргаритою Половінко/1/ і Василем Ткаченко/2/. Ми їх робили для збору. Це додаткова художня практика, що є дуже важливим, аби допомогти швидше закривати збори на потреби нашим військовим, вона виникла як спільна ініціатива, сподіваюсь ця практика матиме своє продовження.

Олександр Крижановський, Маргарита Половінко, Василь Ткаченко, Без назви, 2023. Фото з архіву художника.

Щодо біографії: де ти народився, де навчався? Чи був потяг до творчості з дитинства?

Я народився у Дрогобичі, в 1997-му році. В мене в сімʼї ніхто не займався мистецтвом, і я не знав ні про кого хто б був з цим повʼязаний. В школі також навряд. В 16 років вирішив переїхати до Львова. Можливо в дитинстві, якщо говорити про щось споріднене з творчістю, то я малював графіті. Це було більше як гобі, ми ходили по місту і бризкали балончиком. Я не можу сказати чи це є мій бекграунд до того як я почав малювати, але спорідненість думаю в тому, що тебе не можна змусити це робити, та тоді у дитинстві графіті допомагало вивільнити свою енергію. В мистецтві мене зацікавило те, що воно виступає у формі предмету дискурсу. Художню практику можна застосовувати як щось обєднувальне, для спостереження за навколишнім середовищем, як природнім так і соціальним, але і також тут присутній персональний фактор, в якості внутрішнього діалогу. Це завжди тема для розмови, міркувань, роздумів та важливий інструмент, коли ти хочеш щось сказати. Але можна і нічого не говорити, так багато хто робить, просто створює… Для мене це цікаво як засіб комунікації. Я відкрив його для себе як тільки зрозумів, що наприклад, не має якоїсь розмови для конструктивного діалогу, ти робиш будь що: полотно чи скульптуру, і це вже буде працювати як обʼєднувальні елементи, просто важливо надавати творам дещо конкретного напрямку, який хвилює та не залишає байдужим.

Як ти почав навчатись в академії? Як ти вирішив вступати на скло? Що подобалось, а що ні, і як це на тебе вплинуло?

Чому це скло? В академії є багато різних факультетів. На той момент я вже знав чим я хочу займатись. Є така штука, коли кажуть, що академія змінює людей, нав'язує той чи інший напрямок ідей, без конкретики, але всі про це чули. Це мене збентежило, і я почав у всіх питати яка є кафедра, яка б не мала значного впливу на моє становлення як на окремого художника. От і мені всі радили піти на художнє скло, там немає як такої практики з малювання, ти просто робиш елементарні речі. Основний акцент - ознайомитись з технологією скла та як воно працює, як воно виробляється. Мені хотілось зберегти свою цілісність, а не потрапити на кафедру зі страшним професором, який нав'яже свої технологічні та візуальні формати, з яких доведеться дуже довго вилазити. Я хотів, щоб мене максимально не чіпали, і загалом, так і вийшло. На склі було чудово, прекрасні викладачі. На склі я зробив дуже мало робіт, але скоріше це через обставини: ковід два роки, і потім не працювала пічка. В мене є досвід з цим матеріалом, але я практикувався небагато. Остання моя робота була на диплом, про те як людина продукує символи з підсвідомого. Я зробив серію робіт на склі, невеликі квадратики в довільній формі, тобто коли малюєш автоматично, без намагань думати. Це вийшла серія про неявні речі, та які сенси можуть народжуватись незалежно від того, чи хоче людина чи ні. Коли живеш в ідейному просторі важливо розуміти, що є якісь властивості інших матеріалів, щоб їх могли застосувати коли це необхідно. Чим менше в тебе технологічних бар'єрів тим краще, тому власне, і є потреба у освітній програмі, але я вважаю що ці навички можна опанувати і самостійно. Можливо це вийде зробити навіть швидше, адже тут все залежить тільки від тебе.

Чому саме академія?

Це було в 2017 році. Вийшло так, що я міг дуже легко перевестись з попереднього університету. Коли я вирішив вступати в академію, у мене ще були дійсні результати тих іспитів, які я здавав. І додатково пішов на творчий конкурс. Обирати було не складно, бо вся комунікація яка оточувала повпливала на мій вибір вчитись там. Це випускники академії мистецтв, діти викладачів, професори.

А де ти вчився до академії?

Здається, туризм. Я спочатку вступив в університет імені Франка на Історію середніх віків та Західної Європи, але через деякі умови я не пройшов на бюджет. Платне було дорогим, і я пішов на фізкультуру та спорт з напрямком туризму. Там було дешевше навчатись і я мав кудись вступати, бо розумів що можу потім перевестись. На спорті вчився 2 роки, а потім познайомився з викладачкою світової культури, з якою ми робили роботи про видатних діячів та художників. Після цього я вирішив сам займатись мистецтвом та переводитись в академію.

Зараз ти вчишся?

Так, на монументальному живописі, на магістратурі. Перші пів року від вступу мене не було, оскільки я був на резиденції в Фінляндії, і здавав онлайн. В кінці другого семестру я просто приніс роботи, які колись малював. Зараз ось останній семестр, скоро диплом, і тільки зараз роблю свою першу роботу на монументальному живописі, намагаюсь зробити цілеспрямований проєкт із науковим мистецтвознавчим підходом, залучаю туди інформацію про українських художників, з якими знайомий особисто та чия практика мені імпонує. З навчанням зараз не так просто через ковід, війну, загалом обставини не дуже сприятливі.

Коли ти зрозумів момент, що ти хочеш бути художником?

Мабуть це сталось в 2017-18 році, коли у мене почали виникати думки стосовно онтології нашого існування, та глибинного характеру останнього. Ці категорії ще з підліткового віку заглиблювали мене у міркування та філософію, пам'ятаю першими книги, які я умовно відчув своїми, були праці К'єркегора, Канта, або Чорана тощо. Це були свого роду пошуки відповідей на питання, які я задавав самому собі, ті мабуть вже з появою творчості, відповіді почали з'являтись у вигляді творів, над якими я постійно працюю. Мені здається, в той момент я чітко вирішив, що візуальне мистецтво і є цим інструментом, який фіксує знання. Робота з сюжетами, композиціями, об'єктами і зображеннями, вона допомагає тобі чітко фіксувати момент свого шляху, допомагає відповідати на можливо не зовсім цікаві, але важливі питання стосовно нашого існування. Цим я зацікавився першочергово: нащо нам існувати та що тут робити? Людина сама продукує власну цікавість до життя, і мені було важливо її створити певним чином, або відтворити заново. Ми не народжуємось з цією жагою, нам потрібно її виховати в собі, зрозуміти яка наша роль.

Чи пам'ятаєш про що була твоя перша робота? Ти малював одразу в майстерні?

Я пам'ятаю декілька. Коли я починав малювати, це було швидше про спосіб, як взагалі можна щось робити, і мені порадили асоціативний метод роботи. Мій друг художник Сергій Матяш умовно був моїм першим вчителем, він родом з Донецької області. Так ось Сергій показував мені свої фотоархіви перед тим, як ми починали працювати. Він казав мені спостерігати на фотографіями, і я близько години дивився на них, і потім він дав мені картон та олівець та сказав малювати з того що ти побачив. Я думав, ну як я з такою кашею зі змазаних фоток можу щось намалювати, але в процесі я починав зчитувати певні форми, які нагадували фігури людей, предметів, пейзажів та таким чином я навчився проявляти з цього хаосу достатньо цілісні композиції. Як тільки з'являється якась початкова форма, внаслідок того, що ти попередньо мав спостереження за візуальним матеріалом, почали народжуватись синтезовані речі, і робота виходила така, ніби ці зображення об'єднані в одному. Я зараз ніколи не загадую наперед, що буду робити, прото починаю працювати, і сподіваюсь, що це приблизне уявлення, та загальний стан свідомості, який налічує широкий спектр бекграунду з прочитаної літератури, побачених речей навколо, роздумів та тому подібних моментів допоможе проявити сформовану думку, яка в якійсь мірі може бути квінтесенцією поточного періоду, в якому я знаходжусь. Я не намагаюсь зробити вижимку з сюжету чи розкрити одразу всю думку, я вважаю що мені потрібно досліджувати тему, і через візуалізацію в процесі малювання воно проявляється таким чином. Це як після прочитання книги, коли важливі деталі з сюжету випливають тільки в обговоренні цієї книги. Навмисне витягнути не вийде. Обсяг нашої пам'яті невідомий. Коли я починаю роботу, то тільки в процесі я розумію про що вона, а іноді це стається після деякого часу. Щоб зовні з тебе щось проявлялось, потрібно накопичувати інтелектуальне. Коли мало роздумів, в живописі чи скульптурі це не буде проявлятись, і ти просто застрягатимеш на одному місці. Таке теж буває…

А перші роботи… Я не пам'ятаю чітко саме першої робити. Я робив напів абстрактні живописи з фігурами, спочатку олівцем, а потім олією на картоні. Я пам'ятаю свої роботи, де я почав експериментувати з формами, коли починав читати те, що мені цікаво і обговорювати це з людьми, яких зустрічав. У моїх роботах періоду 2019-2021 років зустрічається багато релігійної символіки, тоді мені було важливо бачити світ в символах, вивчати необ'єктивне. Іноді ці символи чи сюжети на картинах займали фактично всю її площину, мені хотілось щоб все щось означало, але оскільки світ складається здебільшого з простих речей, згодом у мене відпала потреба у маніфестації архаїкою, принаймні у художніх творах. На той час роботи переповнювались різними давньогрецькими, єгипетськими, слов'янськими і кельтськими символами, і навіть моїми власними версіями символів, що були запозичені із містичних напрямів 19-20 століть. Я хотів загадковості, і так і виходило. Далі навіть не намагався зрозуміти їх значення, мені було важливо що вони є. Іноді це навіть інтригувало, бо було важко знайти інформацію стосовно джерела, де я це взяв.

Олександр Крижановський в майстерні. Позаду робота Втрата та народження, 2023. Фото з архіву художника

Ти говориш про те що твоя творчість концентрується на певних моментах, коли відбувається конфлікт архетипів з раціонально встановленим буттям. Можливо ти можеш навести приклад коли ти з цим стикався або проілюструвати в чому для тебе це виявляється?

Я думаю цей конфлікт є глибоко персональний. Я його відчуваю у тому, що у мене завжди існувала втрата орієнтирів: ти відчуваєш, що знаходиш певну опору для існування, але вона завжди тимчасова, і ти завжди перепливаєш на інші, щоб іти далі. Цей розрив досить характерно пов'язаний з епохою десакралізації, де ми віримо тільки в себе. І як тільки ми зупиняємось подумати про правильність дій, виникає паніка, екзистенційна тривога. Ми під відповідальністю нашої свободи. В моїй практиці це був розрив людини з підсвідомим: я чітко відчував, що є певні імпульси, що впливають на дії людини, вона це контролює звісно, але тим не менш ці імпульси не зникають, тому це швидше не контроль а ігнорування якоїсь частини себе. Мені стало цікаво куди дівається ця не виявлена назовні енергія. Для мене важлива тема сакральності, міфотворення та підсвідомості - це те, що не належить людині, і існує в ній. Стосовно розриву, у мене є чітке чуття що я народився з цим, що я просто знаю цю важливість та потребу реагувати, на наші сни, на спостереження за собою та оточуючим середовищем.

Якщо говорити в контексті мистецького дискурсу, можливо є якісь імена або прізвища, які були натхненням, або піднімали ці теми, і ти якимось чином надихався цим?

У мене є багато друзів, які працюють зі схожими темами. Більшість оточення, на мою думку, працюють з конфліктами, та думками, що щось не так у цьому житті, що відбулась певна проблема. Де вона відбулась - складно сказати, ми мусимо її прийняти, але з цим прийняттям нічого не полегшиться. Можемо її обговорити, але з цим обговоренням нічого не вирішується. Маргарита Половінко та Сана Шахмурадова/3/ з цими темами працюють, ми часто це обговорюємо. Мені потрібно точно знати, що хтось з митців над цим також працює, і це не моя інтерпретація…тому не висловлюватимусь за когось у цьому контексті. Зараз я пишу диплом на тему Сон як засіб художньої практики, і насправді більшість художників використовують сон як засіб художньої практики, тільки вони не кажуть про це, і виходить так, що коли я пишу, то я додаю трішки від себе. Це складно, оскільки можна помітити, коли людина рефлексує над своїми сновидіннями, але ти не можеш цього стверджувати, бо ця людина не сказала про це. І я шукаю зачіпки в інтерв'ю, що вона це все ж робила. Якщо брати не по іменам, а на загал, то мені здається, що багато хто працює з колективною травмою, з колективним усвідомленням того що відбувається та відбувалось, є проблеми тіла, тілесності, і самовідчуття певних речей. Мені здається, в Україні тема колективної травми домінує, внаслідок обставин, в яких ми існуємо. Ці обставини це також розрив, який вимагає окремої боротьби для цього. Це не тільки про художників, а загалом про те що це може стосуватись будь-кого, в кого виникають глибокі міркуваннями переживання. У багатьох авторів, які писали праці на тему історія людства, всі доходять одного схожого висновку, що зараз ми живемо в темряві, яка продукує проблеми та розриви. Як особисто, так і колективно. На цій концепції мені здається і побудована вся робота людська. Якщо це частина культури, то це працюватиме в сторону будь якого мистецького прояву. Не знаю чи мистецтво вирішить цю проблему, воно просто відчуває її. Це така тема, яку ти не вигадуєш, вона просто вилазить і все, можливо навіть без вербального свівідношення. Конфлікт - це ґрунт на якому дуже добре все проростає, на жаль, іноді навіть краще ніж там де його немає.

Чи експериментували з матеріалами? Можливо у тебе є улюблений матеріал?

Переважно це олія. Я зараз роблю більше кераміки, ніж малюю. Зараз з Маргаритою Половінко робимо серію про місто. Це таке безлюдне місто з кераміки, ми задіюємо різноманітні об'єкти із Кривого рогу, такі як наприклад, пішохідний міст, зупинка в стилі сталінського ампіру чи дім, в якому замуроване вухо у куполі на горі. Ми сформували цю ідею під час прогулянок у Кривому розі, звідки власне Маргарита родом, ми вигулювали двох собак та розмовляли дивлячись на річку, на занедбані споруди, мости які або більше не функціонують, або досі користуються людьми. Цей ландшафт споріднює мене особисто з дитинством, адже фактично кожне місто в Україні має індустріальний почерк минулого. Тому це досить особиста історія для нас, в якійсь мірі можливо ця серія про місто буде нашою з Маргаритою ідеальною утопією.

Олександр Крижановський, Маргарита Половінко. Вигляд керамічного міста. 2023. Фото з архіву художника

Взагалі я дуже рідко змінюю техніки, зазвичай роблю все одними фарбами, живопис це моє основне медіа, тому що стосується малювання, то не дуже люблю міняти техніку, більш важливим є міняти наповнення, форма може бути однакова.

Коли ти зацікавився керамікою?

Я почав робити з кераміки в 2019, коли пішов працювати до Павла в Я Галерея. Я демонтував виставку ЛКСФ, і після цього зрозумів, що кераміка це не так складно, як здавалось. Зі склом значно складніше. В мене були контакти художників та тих хто працював з цим, зкомунікував, порадився. І ось першу серію я зробив відносно недавно, в кінці 2021 року. В мене мала бути резиденція в Афінах і виставка там же. Ця серія мала ще бути в Одесі на спільній виставці з Іваном Грабко. Ми запланували, обговорили, але через місяць почалась війна. Декілька об'єктів, які я робив на цю виставку у мене ще залишились, іноді показую їх на спільних виставках.

На скількох резиденціях ти був? Що там створював?

До того не був на жодній, мене постійно кликали закордон, але до війни мені було нецікаво. Якщо і їхати, то я хотів одразу робити проєкт і зробити виставку там. Одного разу була виставка, в 2017 поблизу Парижа. Мій друг Тарас Середа/4/ та Себастіан Лапе/5/ зробили велику виставку в офісному центрі, під назвою “LETUSINTOGETHER" де я взяв участь, і там же мене запрошували пожити деякий час, але я відмовився. Можливо це тому, що я раніше не багато був за кордоном, і не хотілось себе додатково емоційно виснажувати, але і також пам'ятаю,що тоді у мене не було навіть фінансової можливості для подорожей. Тому якщо говорити про резиденції то я був тільки у Фінляндії та в Карпатах.

Олександр Крижановський, з серії малюнків Без назви, 2022-2023, Тампере, Фінляндія. Фото з архіву художника

В скількох виставках ти приймав участь відтоді як почав малювати? Як це прийшло до тебе?

Спочатку, як почав малювати, то не показував свої роботи. Напевно одним з перших хто бачив мої напрацювання це був Павло Гудімов. Його запросила у майстерню моя подруга Юля Степанок, він прийшов познайомитись, мабуть це був 2018-19 рік. Тоді в мене було десь здесяток робіт, і були старі роботи, які я досі не показую. Мене не дуже цікавила теми виставок перший час, адже в мене з самого початку діяльності з'явилась майстерня, і мені було цікаво комунікувати з людьми саме приватно, досі ціную та підтримую контакт із людьми, з якими ми мали змогу особисто зустрітись та поспілкуватись у майстерні. Виставки почались з кінця 2021, соло я не робив жодного разу. З приводу персонального приходило декілька пропозицій, але одні, які мені імпонували були якимось чином скасованими, а інші не були актуальними. Мене відштовхувало те, що можливість зробити виставку набагато простіше ніж намалювати роботу. Також не хотілось робити виставку в комерційних цілях, хоча останні 4 роки я існую з мистецтва, це мій єдиний прибуток. За останній рік в мене почались з'являтись якісніші проєкти, спільно з цікавими мені художниками та темати, що доцільні в плані художньої практики в Україні на даному етапі. Всьому свій час і я радий, що не поспішав.

Вигляд однієї з експозиційних зал персональної виставки Олександра Крижановського Ознаки/Виявлення в Ya Gallery Kyiv. Фотограф: Володимир Денисенков

Ти розповідав, що тебе надихала міфологія. Як і де це проявлялось?

Коли я тільки почав, мене цікавили питання підсвідомого. Я розумів, що читаючи художню літературу, певний сюжет буде тримати мене в тих чи інших візуальних рамках. Але коли міфологія, та власне міфи є дуже неоднозначними та мають різний характер. Антична міфологія це взагалі приклад того, як всі читають одне, а розуміють по-різному, тому вона відігравала важливу роль в сфері мистецтва Середньовіччя та Пізнього Класицизму. І мене зацікавила ця власна інтерпретація, свій власний образ, який ти розумієш. Це і стало поштовхом вивчати міфологію. Будь-яка література розповідає той чи інший міф буквально. Кожен міф це як колективне, так і персональне надбання, він дуже чисто лягає на людську ментальність та складає ті чи інші архетипні історії. Він складає модулі людської поведінки. Міф є невичерпним. Десь з 2018 по 2021, міфологія домінувала в моїй практиці. Тоді я мав жагу саме до малювання, а зараз цей процес дещо змінився: я намагаюсь розкрити думки про об'єктивність, вкласти свої особисті роздуми.

Повернімось до робочого приміщення? Як виглядає твоя майстерня, як ти її знайшов?

Це приміщення в самому центрі міста, з видом на оперний театр. Спочатку я жив в тому будинку, орендував квартиру. Тоді не займався мистецтвом, а більше працював з історією мистецтва, та підпрацьовував барменом. Коли в 2019 році я виїжджав з квартири, то ми з моїм другом Антоном Вернигором/6/ знайшли цю майстерню, яка була на поверх нище квартири де я мешкав. Там нічого не було, тому ми самі проводили електроенергію і інші потрібні речі. Нас було троє в майстерні, в такій двокімнатній квартирі. А в грудні 2019 року ми зробили спільну виставку там, вже після того як вибили стіну і продовжили майстерню до 4 кімнат. У нас там є фотостудія, моя майстерня, Василя Ткаченка і Антона Вернигора.

Розкажи детальніше про свої дослідження, які ти робив до початку малювання, що це були за практики?

Це були короткі дослідження на конференцію в університеті, які не мали великого обсягу. В принципі я не сильно на них розганявся. Останнє з них було більш широким про Ольгу Кульчицьку, в якої я окремо зацікавився темою українського пейзажу в архітектурі. Вона зображувала церкви, пам'ятки архітектури в різних селах, їздила на пленери та показувала дітям та студентам як і що працює. Мені трапились декілька її робіт і я знав що тих об'єктів вже немає. В мене було основне завдання продемонструвати до та після, як 50 років тому людина зображує зовсім іншу цілісну споруду, а зараз її немає, та в цілому було важливо продемонструвати як змінюється пейзаж. Я вирішив, що спробую намалювати це місце що змінилось, де вже нічого немає, аби порівняти два періоди часу. І в процесі роботи я зрозумів, що на цьому факультеті нікому не цікаві ці аналогії до мистецтва. Та згодом у мене почало з'являтись відчуття, що я б хотів спробувати щось намалювати, та це почало цікавити мене більше ніж історичні дослідження про інших художників. Після цього я почав готуватись до іспитів в академію та перевівся за декілька місяців. Оскільки коли я працював в барі, і туди приходило дуже багато людей з академії, письменників, художників і композиторів, це допомогло знайти потрібні матеріали для вступу. В мене була комунікація з людьми значно старшими за мене і вони мені відкрили цей світ із свого досвіду.

Повертаючи до твого теперішнього періоду, ти робиш дуже обширні описи до своїх робіт та назви. Можеш розповісти про роздуми над роботами?

Я б сказав що ці назви часто ставлять питання на яке я не можу собі відповісти чітко. Або я цим роблю висновок, щоб підкреслити етап, на якому я зрозумів певні речі. І вони обширні через те що думки дуже різні і їх багато. Це схоже на гру в кості, яка в первісних суспільствах відображається таким чином: що випаде, то і є воля божа. Для мене це стало цікавим, як люди цій грі надавали божественного значення, що вони не могли самостійно щось вирішити. Для мене цей конструкт став інтригуючим, і я зробив у Кривому розі з цього приводу дві невеликі роботи. Це про думку що, якби людина цим керувалась зараз при вирішенні серйозних питань, то можливо ми б мали кращі висновки ніж ми маємо зараз, бо ми думаємо, обдумуємо, все рушиться і на кожну тезу є антитеза. Тому мене ця доля випадковості вабить. І мені хочеться якось заради експерименту таким чином пожити два тижні. Вибір це дуже субʼєктивна річ. Великі назви вони іноді від таких спонтанних виявів в голові: я розумію що зараз я напишу багато інформації, бо маю багато думок, або коли я роблю легкі роботи, або коли працюю дуже довго то стає важче дійти конкретного висновку чи значення. Але сама робота говорить зовсім про інші глибини думки. Якщо в голові достатньо інформації, то намагаюсь максимально широко пояснити. Як немає, то не намагаюсь. Спочатку повномасштабного вторгнення виходить так, що я перестав працювати серіями, бо того в мене було завдання: 10 робіт одного формату, і вони всі будуть стосуватись однієї об'єднувальної функції, бо хотів я робити виставку щоб розкрити теми, які мені цікаві, і це було схоже на дослідження. Хотів викласти думку повноцінно. Зараз мети робити виставки в мене немає, і для мене це перестало мати велике значення. Я почав розуміти, що я не можу стримувати одне дослідження дуже довго. Життя змінюється кардинально дуже швидко, і я намагаюсь працювати таким чином, що я роблю три роботи одночасно, або одну, але паралельно кераміку чи ще щось інше. Я це роблю не звязуючи ці речі, вони всі окремі, їх єднає лише процес. Коментарі до робіт такі великі тому, що всі роботи хоч і зроблені по певній хронології, але вони про дуже різні стани. Роботи можуть бути контрастними між собою, але різниця в часі між ними досить невелика. Тим не менш вони взаємопов'язані і взаємопротиставляють один одного. Або стан як і настрій міняється дуже різко. Раніше я міг пів року тримати одну конкретну лінію і опрацьовувати її все більше і більше, всі роботи крутились навколо однієї теми, перспектива звужувалась, і я розумів що до чого. Зараз я не можу так працювати, тому я роблю роботу яка є для мене окремим завданням, яке я намагаюсь для себе вирішити. Кожна картина як рятівна шлюпка, ти намагаєшся себе врятувати цим. І наприклад коли ти завершуєш одну роботу, то до другої дуже важко приступити, оскільки ти завершив попередню думку, а яка прийде на зміну - це вже складно. Тому приходиться думати багато: яка це буде робота, формат, стан, що зараз відбувається. Ти як губка щось з середовища береш і думаєш як це все встановити. Напевно півроку тому я почав шукати в нотатках записи стосовно минулих ідей, які я багато пишу. Я побачив що у мене в записах є багато моїх сновидінь, які я записую з 2017 року, і тільки півроку тому зрозумів що я записував їх систематично. Я починаю їх перечитувати, і розуміти що це за сюжети. Я думав як це зібрати до купи, тому вирішив що їх можна намалювати. Але враховуючи, що я малюю роботу досить довго, то на один сон витрачати стільки часу це буде безглуздо. Сон це дуже імпульсивна річ, і я хотів це передати. Я зробив смужки з полотна, десь два метри на 20 см, і на цій одній смужці 7 композицій сновидінь, і вийшло 5 таких полосок. Вони в одній гамі і я зробив їх достатньо швидко. Я веду до того, що це певним чином мене врятувало, бо був готовий наратив, взятий з сновидінь, які мають свою правду. Поки ти існуєш, ти можеш зображувати сни. Ми говорили про це з Ларіоном Лозовим, який прирівняв роботу зі снами до алхімічних практик та розповів про свій проєкт, який був в Дніпрі про видобування корисних копалин. Там він теж прирівнював цей процес з добуванням дорогоцінних металів до алхімії де максимально розкривається сутність, яка підлягає подальшому очищенню її до діаманту, шукаєш золото всередині себе, умовно, душу. І крізь цю серію сновидінь ти намагаєшся краще себе зрозуміти. Це єдина практика, яка тримається у мене лінійно. І з приводу робіт, що будуть на виставці, дуже влучно писати до них коментарі, оскільки вони всі різні, різні стани.

Олександр Крижановський, Серія малюнків по снам, 2023. Фото з архіву художника

Там буде серія з 12-ти робіт, які я робив у Фінляндії - це зовсім інший стан, інший період часу рік тому. Зараз я згадую як це було цікаво, але тоді бродив як чужинець на тривожних станах. І от тоді я знайшов книгу про вивчення містики в Фінляндії, про те які в них підходи до вивчення своєї історії та її особистостей, які складають їхню культурну спадщину. Це мене затянуло і я почав працювати над цією серією малюнків, основа яких фінські шпалери 70-х років. І паралельно зробив 2 полотна. Є ще полотно Культура та об'єктивізація, що є достатньо вичерпне, без надлишку інформації. Про те, як речі, які колись робились людьми стають незалежними та починають існувати по своєму. І вони існують як незалежні форми пам'яті. Елементи навколишнього середовища, які людина об'єктивізує за допомогою культури.

Олександр Крижановський, Втрата та народження, 2023. Фотограф: Володимир Денисенков

Інше полотно про народження і смерть. Це такий роздум про те, як розум намагається знайти свою закономірність. Наприклад, мій розум думає про певну закономірність, через яку все так існує як є. Не намагаюсь виправдати певні обставини, але хочу зрозуміти цей конструкт. І власне, ця робота про цикли та про послідовність подій, при яких на жаль людське життя дуже коротке щоб їх осягнути повністю. Навіть з міфологічних часів, цикли часу це мінімум 500-700 років. Людині дуже важко зрозуміти куди все рухається. Тому вони часто звертались до якихось космологічних подій щоб хоч якось ніби краще це збагнути, випрацювати інших орган чуття.

Примітки:

Маргарита Половінко - художниця з Кривого Рогу. З початку повномасштабного вторгнення працює з кров'ю як матеріалом для творів. Займається викладанням малюнку, ілюстрацією та волонтерством.

Василь Ткаченко - художник з Маріуполя. Працює з темами пам'яті та ідентичності. Роботи митця зберігаються в музеях сучасного мистецтва у Києві та у Варшаві. Живе та працює між Києвом та Львовом.

Сана Шахмурадова - художниця з Одеси. Працює з темами колективних та особистих архетипів. В творчості використовує живопис та графіку. Живе та працює у Києві.

Тарас Середа - художник з Харкова. Один з засновників Let Us In у Франції. Живе та працює за кордоном.

Себастіан Лапе - французький галерист та куратор. Один з засновників Let Us In.

Антон Вернигор - художник з міста Суми. Працює в живописі, графіці, фотографії. Живе та працює у Львові.