Сестри Фельдман. Вихід у місто. Інтерв'ю

Почнемо традиційно з самого початку: як у вас проходило дитинство? Де Ви вчились і коли почали малювати?

Ніколь: - Нас шестеро дітей в сім'ї, і батьки обоє нелюбили дуже школу, тому з дитинства казали, якщо не хочете ходити, то до школи – не ходіть. І так ми до 6 класу туди не ходили, але все було супер, бо вдома завжди була компанія: брати, сестри, купа занять. Ми малювали, ходили в музичні школи, танці – все, що завгодно. Але потім соціальний момент – треба піти до школи, познайомитись з кимось, з дітьми, стало цікаво. Ну, навчились погано вчитись і все. Пішли звідти в 9-му класі. А малювали постійно. Тато був політв'язнем…

Мішель: - Коли Кучма був президентом, а у тата тоді був банк, який дуже заважав кучмівській корупційній системі тим, що допомагав бізнесам не платити зайвих хабарів.

Н.: - За це його ув'язнили на 11 років, але випустили через 4 роки, бо Кучму прибрали. Це 2000-2004 роки. І так з татом нормально познайомились тільки у 8 років. А поки він сидів, мама говорила що він у відрядженні. Вона запропонувала нам, що можемо йому написати листа або передати щось.

М.: - Ми йому намалювали портрет, а він відповів листом, не пам'ятаю точно, але сказав, що це шедевр. А ми ж його тоді не бачили, це така містика була – якщо тато сказав, що це шедевр, то треба все життя малювати. Що це знак якийсь

Мішель та Ніколь в дитинстві. Фото надане авторками

Чи повпливало те, що він був ув'язненим на подальші стосунки в сім'ї?

М.: - Та він завжди був на позитиві, мама теж… В дитинстві немає такого хвилювання, що щось не так.

Н.: - І так як він був політв'язнем, про нього говорило багато друзів, виходили статті, що його незаконно там тримають, що проти нього скоєно злочин. Тобто, це не було трагедією в сім'ї. Він як герой повернувся.

Ви вчились в якійсь художній школі?

М.: - Ні, але у нас була викладачка Інна Олегівна, в Дніпрі.

Як Ви вирішили переїжджати до Києва? Скільки Вам було років?

Н.: - В 18. Це була як хвиля переїздів, дуже багато людей поїхали з Дніпра – хто в Київ, хто за кордон. Ми приїхали одразу після Майдану.

М.: - Ми приїхали тільки-тільки після Майдану, коли там ще палатки стояли, нічого не працювало і вирвана бруківка лежала.

Чи Ви вступали до університету?

Н.: - Ні, не вступали. Скоріше в Дніпрі не вийшло вступити до художки через один екзамен. А ті хто вступили взагалі перестали малювати, тобто ця система навчання часто ламає інтерес навіть.

Дуже прикольно, що у вас в роботах часто тема вулиць Києва. Вам тут подобається?

М.: - Тут дуже класно, тут хочеш – є як у Львові, як у Харкові, Дніпрі. От чого тобі сьогодні хочеться, той район і їдеш.

Який ваш улюблений район?

Н.: - Оцей, мабуть, Золоті Ворота. І Поділ, і парк Михайлівський прикольний теж. Архітектура дуже різноманітна. Вона в принципі й диктує смаки в музиці також.

А що ви слухаєте, до речі?

М.: - Дуже різне. Зараз ностальгія по Queen[1].

А у вас сходяться моментами музичні смаки?

М.: - Ну, ми обмінюємось, і врешті… ось так.

Як ви суміщаєте ідеї? Як ви над кожною роботою працюєте? Разом, так?

Н.: - Не над кожною. Над великими хіба що, поменше – ті окремо.

Щодо стріт-арту, коли ви вийшли на вулиці малювати?

Н.: - Десь через місяць після переїзду. Ми подивились фільм «Дім»[2], де француз літає на повітряній кулі та досліджує глобальні проблеми, до яких причасна людина: глобальне потепління, те що вирубують ліси, рабська праця досі є… І ми малі були: «Все! Тільки веганство! Треба піти всім донести». І на всіх стінах надписи «ми вбиваємо планету», графіті Землі на пательні, типу люди, одумайтесь.

Одне з перших графіті художниць, 2014-2015 Фото: ZeFt.in.ua

Це ж є графіті в підземці на майдані, там де тарілка і там планети Земля?

М.: - Це перший стріт-арт. Це як в дитинстві щира злість, але потім вона пройшла.

Н.: - Ти розумієш, що також в цій системі, також вкидуєш дров. Постійно використовуєш ті ж стаканчики…

М.: - І взагалі людство може себе вбити, але планету – ні. Скоріше самі помремо, а планеті буде байдуже.

Я повернусь до переїзду в Київ: мені цікаво як ви прийняли це рішення та чому саме Київ?

Н.: - Була спроба до Львова переїхати, але нас там пограбували пам'ятаю. Це нам було по 16.

М.: - Просто поїхали туди автостопом, взимку.

Н.: - Так, це зима, мінус 10, а ми з усіма-усіма речами, з полотнами, мольбертом. Приїхали до якоїсь незрозумілої квартири… Ми думали відв'язатись від сім'ї, щось почати. Але насправді, коли ми вдвох – все набагато легше. Поїздка не сподобалась дуже, важко все.

І ви завжди з дитинства разом були?

М.: - Скоріше вчотирьох, з братами ще.

До Києва як саме переїхали?

Н.: - У нас було замовлення, і з'явилась сума грошей, якої, ми були впевнені, вистачить на пів року в Києві… Але вистачило на місяць, і все.

М: - Виявилось, що треба купувати пральний порошок, зубну пасту, за оренду платити…

Батьки вас спокійно відпустили?

М.: - Так. Ну, ми не говорили, що переїжджаємо, сказали, що просто з'їздимо. А їдемо вже з валізами. Потім вони через пару років питають: «Ми так зрозуміли, що вас не чекати, так?». Сказали, що поки ні. Ну місяця через три приїхали в гості. Ми зі Львова також автостопом повертались, і пам'ятаю, стоїмо на Хрещатику, і я розумію, що обожнюю Київ. Навіть будучи тут без нічого… І по відчуттям, тут більше дім ніж Дніпро.

Яке у вас було замовлення в Дніпрі?

Н.: - Ми викладали малювання, просто тому, що хотіли працювати, ми ж не вчились ніде. Десь з 15 років намагались викладати.

М.: - Скоріше це були майстер-класи. Було весело, бо з дітьми в цілому прикольно.

Ви розповідали, що як тільки переїхали до Києва, то жили в хостелі. Що ви робили?

Н.: - Так, дуже крутий хостел, багато прикольних людей. Там, наприклад, був Антон Чадський – це хлопець, який переїхав з москви наче, бо малював там пропаганду проти росії, оцей образ ватника самий відомий. І його переслідували там, тому він переїхав до Києва. Наші батьки до того постійно сміялись з цього мультика, казали як круто і всіх називали ватниками, хто «прошитий», тобто проросійських поглядів. І потім ми знайомимось з Антоном в хостелі, а він переховується. Там взагалі всі люди були прикольні.

М.: - Пам'ятаю навіть день, коли вривається поліція з автоматами і шукають цього Антона. Всі в піжамах стоять у великій кімнаті, а там купа оцих стоїть в бронежилетах, спецслужба якась.

Н.: - Але все обійшлось, він переїхав кудись в Одесу.

А ви робили якісь політичні плакати або звернення уваги на проблему малюнком?

Н.: - Мультики робили про путіна рік назад, на початку війни, і тоді в 2014 з Антоном робили плакати.

Як ви заробляли під час того як жили в хостелі?

Н.: - В хостелі круто, бо там завжди багато іноземців, і ми їм робили обкладинки до музичних штук, ілюстрації книг. Там потік людей постійний, ми з усіма знайомились, і на диво дуже щастило з людьми: то музикант, то письменник, то чемпіон по сноубордингу в Європі десь, і чомусь вони всі в цьому хостелі біля Льва Толстого. Якось інтуїтивно в ідеальне місце потрапили. Перші роки 4 було важко адаптуватись, щоб взагалі не залежати від батьків.

М.: - Щоб розуміти правила гри…

Н.: - Так, бо нас і кидали декілька разів…

Тобто, ви в Дніпрі з замовлень назбирали на переїзд, так?

М.: - Так. В нас було замовлення по розпису та ілюструвати книгу з англійської мови.

Я бачила, що ви розписували якусь школу? Як це відбулось?

Н.: - То в Києві школа, дуже прикольна. Там ще знімали «Слугу народу», як виявилось.

М.: - Так, школі повезло. Їм через зйомки поставили великий баскетбольний майданчик.

Н.: - Ми цього не знали, поки не почали малювати. Там наш знайомий та його друг викладають малювання, і вони хотіли для школи щось зробити, тому попросили допомогти розмалювати.

Сестри Фельдман, розпис школи, 2022 Фото надане авторками

Ви завжди разом жили відтоді як переїхали?

М.: - Ні, але дуже по-різному було. То разом, то знову окремо. Зараз вже з двадцяти одного окремо.

А як ви в майстерні працюєте? Одночасно чи коли як?

Н.: - Не завжди… Це дуже пов'язано з психологією близнюків та двійнят, яка дуже відрізняється від всіх інших, наприклад, є багато друзів близнюків, і всі щось роблять разом: малюють або музику пишуть. Але психологія зовсім інша: ти не ставишся до цієї людини так як до друга. Ми можемо навіть не попрощатись, бо це очевидно. Непотрібні всілякі соціальні умовності.

Чи відрізняються у вас стилі картин? Як ви знайшли цей стиль вдвох і як придумали персонажа Йойо?

Н.: - Сімпсонів все дитинство з братом дивились.

М.: - Сімпсони улюблений мультик.

Вам зараз подобається жити в Україні?

Н.: - Так, дуже.

М.: - Дуже вільно тут, чим далі тим краще.

Н.: - Взагалі Україна дуже прогресивна: Дія, Монобанк, все зручно.

М.: - Звісно в чомусь як село, а в чомусь дуже розвинута. Штрафи, комуналку можна швидко оплатити в телефоні, а не стояти в чергах. Жодного разу не виникало відчуття, що за мною тут слідкують, ти маєш сам прийти, бо ніхто не буде тебе наздоганяти.

Н.: - Наприклад, нещодавно затримали в комендантську годину, взяли паспорт, дивляться: «Так, 9 разів ловили за вандалізм… Ну це не наша справа, доброї дороги». Тобто навіть те, що ці справи висять, вони не створюють ніяких проблем. 9 разів ловили за вандалізм, і нічого не зробили. В Європі нам би дали 10 тисяч євро штрафу, там вуличних вандалістів знищують фінансово. Бувають випадки, що людина настільки стресує, що вона вмирає: там був митець, який вмер через рак, бо у нього не було грошей оплатити операцію через штраф, і всі це описують як фінансове знищення художників.

М.: - В Китаї також: знайомі їздили малювати, їх зловили та ув'язнили, і працівники не подають це до України, зовсім нічого не кажуть, а у художників немає зв'язку взагалі, позабирали всі телефони. Люди там сидять і нічого не можуть зробити, бо вони в Китаї з їх правилами.

Н.: - Тому нам дуже пощастило з країною – достатньо багато свободи.

Ви ж як переїхали, то весь час жили в межах центру міста, так? Як прослідковуєте зміни в місті з 2014 року?

Н.: - По-перше, заклади стали краще, бо раніше був жах. А зараз рівень закладів навіть краще, ніж у Європі. Та все змінилось, як і в світі в цілому…

А в плані мистецтва?

М.: - В 2014 Кличко почав сюди возити багато митців, які мурали робили: тут був і Аріс[3], і Нунка[4], і потім ще Інтересні казки[5]почали малювати. Це було ще однією з причин сюди переїхати, бо тут почали малювати мурали, й побачили, що багато митців приїжджають з усього світу, і щось змінюється, бо такого не було.

Н.: - І це почало впливати на всіх людей…

Ви постійно були в міському житті, той же стріт-арт?

Н.: - Ну, так. Якщо немає в місті графіті, то воно ніби якесь бездушне.

М.: - Воно викликає такі емоції, що тут неможна взагалі чого робити. Цюрих, наприклад, такий чистий, що складно щось робити…

Н.: - В Дубаї взагалі нема такого.

У вас були замовлення, щоб зробити саме графіті?

Н.: - Було, так. Але тільки якщо щось прикольне, тому що був випадок, коли букмекерська контора з великою сумою хоче якусь рекламу.

М.: - Досить часто графітерам пропонують таке. Якщо це зробив, то все…

Хотіли б щось міське розмалювати на замовлення, метро наприклад?

М.: - Це цікаво, і церкву також. В церквах архітектура в куполах для малюнків .

Як ви обираєте місця де зробити стріт-арт або графіті?

М.: - Ми просто гуляємо й інтуїтивно знаходиш місце. Або проходиш, сподобалось місце, і вже плануєш, що на ньому щось зробиш. По-різному буває.

І як ви узгоджуєте місця, чи смаки співпадають?

Н.: - Місць же багато: спочатку одне, потім інше. І його одразу зафарбовують дуже часто.

До речі, вам псували роботи?

Н.: - Свастику малювали декілька разів через прізвище…

Фельдман ваше справжнє прізвище?

М.: - Так.

Як з поліцією, не ловлять за графіті?

М.: - Перше графіті зробили в 2014-15 році, і тоді щось було, наче Кличко власноруч зловив графітера, який писав оці телеграм-канали, й після цього вони почали більш пильно дивитись. Ми 7 раз підряд виходили, і постійно з ними конфлікти були.

Н.: - Неважливо що ти там малюєш, якщо закон є закон.

Тобто закон забороняє малювати будь-що?

Н.: - Ну взагалі щоб не шкодити приватну власність, чийсь паркан, що завгодно.

М.: - Взагалі це цікаво, бо Кличко й започаткував такий стиль, що багато митців на вулиці почали щось робити…

Н.: - Є, наприклад, Берлін. Місто на державному рівні заробляє наркотиками, тусовками для всієї іншої Німеччини, яка спокійно собі живе. Якщо це буде стратегією міста, що багато графіті, стріт-арту, то люди будуть приїжджати, щоб подивитись на це – тоді інші правила. А в нас поки що незрозуміло, немає такої стратегії, так це чи не так.

Я бачила у вас декілька серій присвячені українській культурі: мотанки, карти Таро…

М.: - Це зараз ще натхнення є таке. Мотанки 2022 року. А до цього більше: мультик про чипування. Тоді інші питання цікавили: що буде з людством?

Як ви прийшли до об'ємних скульптур на вулиці?

Н.: - Це через те, що багато ловили і ми розуміли, що стояти годину малювати, зашифровуватись – багато нервів витрачати, ще й фарбою. Це не балончик, тому дуже довго. А так, просто шукаєш вихід: за 5 секунд наклеїти й втікти.

Сестри Фельдман, Мотанки, 2022 Фото надане авторками

Чим ви малюєте?

Н.: - Акрил, все акрил.

Як вас ловили на вулицях? Як ви це вирішували?

М.: - Ловили, потім спілкуєшся. Є друзі графітери, які так можуть круто спілкуватись, прямо вже дипломати. Виводити поліцію на інші теми. Головне фокус змістити на культуру.

Ви самі малюєте?

М.: - Самі, але прикольно виходити компанією. Хтось одне малює, хтось інше, і ви лазите по місту, просто вечір проводите.

Н.: - Була одна ситуація кумедна, ми розмалювали фасад магазину, який вже був повністю розмальованим графіті, і ми взагалі не помітили, що там не закинута будівля, а хтось планує собі заклад. Магазин українського одягу там був, і тоді ще вони проводили ремонт. Коротше кажучи, ми наступного дня проходимо повз, щоб сфотографувати, як до нас звертається дівчина: «О, вас звати Мішель та Ніколь? Супер, стійте тут». Заходить в приміщення, виходить, бере нас за руки і каже, що викликала поліцію. Вони приїхали, дівчина написала заяву, а щоб вона відкликала її, ми мали очистити весь фасад, де було дуже багато різних графіті. Тобто там був наш малюнок і весь фасад інших. Ми попросили брата допомогти. Він приїжджає, тоді ще було у нього довге волосся, ну, гарний хлопець. Та подруга бачить як він миє ганчіркою її фасад і мовчки стала допомагати, каже: «Я все забираю, просто не мий це». Це як ще один вид зброї.

Хто у вас в сім'ї чим займається?

М.: - Мама все життя альпінізмом займалась, потім журналістикою і малювала, і писала книги, не знаю чим вона не займалась. Один з братів дизайнер одягу і тату майстер, а інший актор.

У вас всі творчі, так?

Н.: - Тому що, мабуть, батьки давали свободу, якщо є вже вибір.

До школи хтось не ходив як ви?

Н.: - Старший брат ходив до школи повністю, тому що він тоді був один і мама вирішила, що йому буде там веселіше. В нас 5 років різниця, з молодшим 2.

Що ви ще робите в майстерні під час малювання?

М.: - Співаємо.

Як часто в майстерні?

М.: - Майже кожен день, але буває таке, що заходиш, а настрою немає, то ми йдемо звідси.

Ви заробляєте тим, що продаєте свої роботи?

Н.: - Так.

Що ви малювали в дитинстві?

Н.: - Найприкольніший досвід – Powerpoint, там є така штука, як посилання на різні слайди. Ми про це дізнались років у 8, і зрозуміли, що так можна зробити комп'ютерну гру. Тобто, якщо в тебе є якийсь шлях, потім нажати перейти на інший слайд, де ще три варіанти шляхів, і для кожної історії ти якусь логічну гру проходиш. Це було дуже цікаво робити і в нас була мрія записати це на дискети й випустити, але це все потрібно було якось оформити, і ми малювали у Paint дуже багато малюнків. І так приємно було створювати, перший досвід такий.

І ви часто малювали?

М.: - Так, постійно.

А батьки прийняли те, що ви хочете робити або, наприклад, не вступати нікуди?

Н.: - Так. Не знаю як так взагалі вийшло,що вони з таким гіперрозумінням, бо старший брат подав документи до юридичного, коли в нього була підліткова криза. Мама це побачила і питає чи дійсно він хоче цим займатись, і якщо йому подобається акторство, то треба туди йти, інакше навіщо вступати. Тобто, зазвичай навпаки. Дуже пощастило з ними.

На кого ви дивились, ким надихались?

М.: - Бенксі крутий.

Це зі скількох років почав подобатись?

М.: - Десь з 16, коли вийшов фільм «Вихід через сувенірну крамницю» про стріт-арт. В дитинстві була книга Босха, це просто крейзі все було. Ну, і Ван Гог. Навіть те, що було в Павлівці – це психлікарня біля Кирилівської церкви, там всередині картини пацієнтів і вони схожі на Ван Гога, але по-своєму, містично дуже.

У вас ще є серії робіт, як вам приходять ідеї їх робити?

Н.: - Мотанки, до цього ще була серія снів – малювали те що наснилось. Є ще одна серія карт Таро, але вона ще не вийшла бо вирішили першою зробити колоду про Україну. Вона була про архетипи, тобто символічно якісь основні елементи нашого життя можна зобразити найпростішим способом – це і є архетипи.

З приводу вашого акаунту в медіа, він суто для мистецтва, так? Чи є приватні профілі?

М.: - Їх немає. Інстаграм нам зробив старший брат. Для мене соцмережі це не так цікаво…

Скільки у вас виходить по часу картина?

Н.: - Два дні. А стріт-арт треба дуже швидко малювати. Ти вже малюєш одне і думаєш про наступну дію, бо часу нема. Коли ти на вулиці, з кожною хвилиною більша вірогідність, що тебе спіймають.

А за скільки графіті малюєте?

М.: - Пів години.

Н.: - Бо ще план є, що за чим і сам план відходу. Один раз під час комендантської ловили, коли ми козака на камеру малювали. Поліція побачила що ми малюємо і одразу відпустили, навіть документи не спитали. Через війну люди настільки змінились… Всі один одного більше приймають, поважають. Дуже круто змінилось українське суспільство.

Ви робили комікси?

М.: - Колись у дитинстві був журнал «Експерименти», там знаходиш якісь цікаві експерименти, що люди роблять, і потім їх ілюструєш, ну так, для себе комікси.

Хто для вас улюблений стріт-художник?

Н.: - У Бенксі дуже багато робіт, Інтересні казки, Скот[7]…

Де ви малювали мурали закордоном?

М.: - У Франції двічі, і в Брюсселі. В Бельгії це проект від Port Agency[8], вони у Києві знаходяться, і виграли грант у Америки на 10 муралів по світовим столицям.

Сестри Фельдман, мурал в Брюсселі разом із закордонними митцями, 2023 Фото надане авторками

Як часто у вас купують роботи закордонні замовники?

М.: - Ну, буває. Але частіше з Києва.

А як ви бачите, чи збільшився інтерес саме сучасним мистецтвом, сучасними митцями України зі сторони Європи?

М.: - Звісно, що зараз збільшився як у Європи, так і в Америки. Всім цікаво які тут процеси відбуваються…

Які вам анімації подобаються?

Н.: - «Привид в обладунках»[9], якщо по стилістиці дивитись. Аніме дуже круто виглядає. «Рибка Поніо» Міядзакі…

До речі, можливо вам щось не подобається в Києві?

Н.: - Комендантська година бісить.

М.: - Це не тільки київська проблема…

Н.: - Якщо ти тут знаходишся – значить все підходить.

Можливо хотіли б щось змінити?

Н.: - Ну, коли виїжджаєш на якийсь район типу Позняки трохи сумно стає. Лівобережка теж… Якщо не виходити з центру – все подобається.

Наступний запис інтерв'ю відбувся вже в новій майстерні художниць під час якого Мішель та Ніколь працювали над роботами до нової виставки Вихід у місто

У вас вийшла колаборація з ЦУМ, як це відбулось?

Н.: - Вони нам написали півтора місяця тому й запропонували співпрацю. І там також в команді багато декораторів дуже класних, ті хто над композицією працюють.

Що думали з приводу виставки?

Н.: - Було дві концепції. Перша у Мішель була – «Бульбашка творчого аутизму». А інша про суб'єктивне сприйняття реальності , воно пов'язане з наукою й тим як ми сприймаємо і фізику, і музику , і що це все дуже по-різному у всіх. І воно розлітається на купу нейронів , будь-яка інформація, а потім через наш досвід знову створюється.

М.: - Потім наш мозок це все збирає знову, оцей код, який ми даємо центру мозку й показує вже будь-яке зображення або звук, що потрапляє.

Н.: - Як відтворює модель світу всередині мозку. І коли ти в дитинстві, не знаю чи було в когось таке чи ні, що ти щось зробив, а потім думаєш як це сталось. Немає логічних зв'язок. Багато таких фокусів. І це все науково доведено, що ми бачимо, сприймаємо всю інформацію по-різному.

Мішель та Ніколь у майстерні, 2023 Фото: Марія Харенко

До речі, це ж виходить ви самоосвітою займались? Що ви читали, дивились?

Н.: - З фільмів, з багатьох, наприклад, «Дім» дуже вплинув.

М.: - Так, він був завантажений на комп'ютері, ми його переглядали багато разів. Ще Роберт Сапольскі[10], його лекції.

Ви лекції також разом дивились?

М.: - Звісно.

А по окремості, які у вас улюблені фільми чи книжки? Наприклад щось з недавнього…

Н.: - Треба частіше дивитись зараз кіно… Насправді мене дуже вразив серіал «Breaking Bad». Потім ти думаєш після нього як це круто зроблено, що кожен персонаж перетинається один з одним і ти не відволікаєшся ніяк на інших. Кожен веде свою лінію як в мультику Аватар. Аватар[11] також дуже надихнув

М.: - Пам'ятаю, що мене дуже вразила книжка «Задача трьох тіл»[12]. Там було описано дуже страшно оцю систему, де люди через ідеологію не мають вивчати науки. Мені порадив друг її.

Як часто ви проводите час разом не в майстерні?

Н.: - Часто. І з братами також.

А у вільний час чим займаєтесь?

Н.: - Зараз співаємо, ще вчимося. Та все що можна робити у вільний час – все робиться.А

Тепер пропоную поговорити про мультик. Як ви придумали концепцію такого мультивсесвіту, можливо кимось надихались?

Н.: - Спочатку ми багато малювали для стріт-арту цього персонажа жовтого. Ідей багато і потрібен якийсь фізичний образ, щоб він щось робив у ситуаціях – і з'явився ось цей смайл. В Одесі його більше всього, а в нас там дуже добрий друг, він був в Індії й зараз вчитель йоги для дітей. І він виніс трохи мізки тим, що треба робити мультик про йогу з цим персонажем. Але щоб він показував йогу в цьому мультику – це дуже нудно, йому потрібна якась історія. І ось ми сиділи багато, вели історію, створили всесвіт в якому є круглоголові, а є квадратноголові – це ті, які не розуміють тіло. Саме щиро, це було не про йогу, а про свідомість в цілому, про діалог зі своїм тілом, бути собою. І врешті, сюжет був готовий, але йога туди не влазила... Вже там було забагато всього. Потім, є ідея – добре, а тепер треба зробити приклад як це буде виглядати в русі, а ми анімацією не займались. Почали пробувати робити по кадрові GIF-ки, відправляти. «Так, у мене є інвестор в Нью-Йорку, зараз ми зробимо невелику презентацію, зберіть гіфки з описом сюжету і він нам дасть кошти на студію для реалізації проекту» - друг каже. Ми погодились, зібрали все до купи, склеїли одну сцену, потім іншу – випадково вийшла перша серія. А сюжет далі йде, хочеться подивитись що буде далі вже самі для себе. Ще доєднуються хлопці, які займаються музикою, і кажуть, що треба цілий серіал робити. І ми просто пішли на 2 роки в анімацію, забули вже з чого все почалось, воно само собою йде. З хлопцями багато сміялись через ті жарти в мультику.

Кадр з мультсеріалу Yoyo, 2020-2022. Фото: DTF Magazine

Там же вкінці іде натяк на другий сезон, так?

М.: - Звісно ми планували, хотіли зробити це до початку повномасштабного вторгнення. Ось воно почалось, і поки змінились плани .

А ви досі хочете його робити?

М.: - Так.

Н.: - Сценарій і все інше вже є, залишилось тільки аби все зійшлось.

Як ви домовлялись, шукали людей які музику зроблять?

М.: - Ми просто гуляли по подолу і зустріли там друзів-музикантів, які відкрили там студію. Ми показали ті GIF-ки, самоозвучену першу серію. Вони кажуть це круто, що у них багато музикантів і вони хочуть цим займатись. І потім вже з ними на їхній студії працювали.

Н.: - Це все настільки природно саме собою йшло, що зараз не хочеться придумувати насильно, творити щось. Це має бути щире натхнення аби сидіти цілими днями два роки.

Як ви суміщали анімацію та інші проєкти ці два роки?

М.: - Паралельно ще були подорожі, справи, друзі. В основному анімацію робили у вільний час. Ось наприклад, нам потрібно зробити третю серію, і ми розуміємо, що в Києві купа справ і тусовок, тому ми збираємось і вдвох їдемо в Дніпро. Там закриваємось на два тижні робити мультик щоб нас ніхто не відволікав, тому що дуже важко зібратись до купи. А так, в Дніпрі, де точно немає чого робити, то сидиш собі пилиш серію.

Я коли дивилась мультсеріал, то помітила там посилання до різних фільмів, наприклад до фільму «Trainspotting»[13] в сцені, де Йойо плаває. Які там ще були такі моменти?

Н.: - До Києва багато дуже.

Так-так, і Closer[14], і Салют[15], а саме з фільмів, що ще є?

Н.: - Частково до «Матриці»[16] посилання, що там машина проти людського розуму.

М.: - Частково «Рік і Морті»[17], бо це про майбутнє сюжети…

Н.: - Ось посилань як до «Trainspotting », таких відвертих вже не було.

М.: - Ще була сцена, де вони в кінотеатрі дивляться «Володар кілець».[18]

У вас завжди була така кольорова гама, «мультяшна»?

Н.: - Так. Мені здається, що це все «Сімпсони», палітра кольорів від них.

Коли почалась озвучка анімації?

М.: - Паралельно все йшло. А ні, ми спочатку намалювали, а потім робили озвучу, але нам сказали, що треба робити навпаки. Дві останні серії, здається, ми зробили вже так, як треба.

Ще з 2020 року озвучення планувалось українською, так?

М.: - Так. Українська набагато колоритніша, атмосферніша…

А останню серію коли доробили?

Н.: - Восени 2022 року.

Як ви казали раніше, акаунт в Інстаграмі зробив старший брат для малюнків, а щодо персональних? Якими ще користуєтесь?

Н.: - Соцмережі не для всього підходять, не для особистого користування… Немає особистої сторінки з фотками сніданку.

М.: - Пінтерест[19] дуже крута соцмережа, бо вона на штучному інтелекті й розуміє тебе з візуальної точки зору. Не така, що просто хоче вкрасти твою увагу, аби ти щось придбав.

Як до вас надходили замовлення щоб зробити розпис?

М.: - Мабуть тому, що ми робили стріт-арт на вулиці й після цього вже спілкувались. Був неприємний досвід з СТО, такий, що назавжди…

Н.: - Ми тоді тільки переїхали у Київ і не знали як що працює, а особливо як заробляти. Довелось дуже швидко вчитись і в нас замовила оформлення якась СТО. І ось, ми вже все зробили, не подумавши про передоплату чи ще щось… Вони просто вкінці нам сказали, що їм це не підходить, хоча ходили тут 3 дні, дивились як ми малюємо й ніхто нічого не казав. Нам було по 18 років, і це був неприємний досвід.

І як вони про вас дізнались?

Н.: - Я думаю, що це було через одну стару соцмережу, де ми колись сиділи.

Як ви стали саме впізнаваними, щоб замовляти щось, наприклад?

М.: - Це було не різко. Ти просто робиш, постійно малюєш, якісь виставки готуєш, стріт-арт, і потім вже поступово пропонують.

Ви в Дніпрі робили стріт-арт?

Н.: - До Києва – ні.

А там знали, що ви художниці?

М.: - Друзі знали.

Скільки по часу у вас виходить одна скульптура з піни?

Н.: - Приблизно години 3. Там одночасно все робиться: всі вирізаєш, потім усі фарбуєш… Це важко зафіксувати, бо ми не ставимо таймер.

Тобто, ви швидко робите свіжі ідеї. Як тільки придумали то вже в процесі?

Н.: - Так. Тим паче ми вдвох.

Як ви прийшли до того, щоб використовувати монтажну піну?

М.: - Малювати на вулиці – це дуже довго, а так приклеїв і все.

А чому саме піна?

Н.: - Мені здається, це через нашого друга. Він тут поруч має свій бар, Макс Чирва, і він дуже прикольно з нічого робить щось, тобто перетворює предмети різні. І в закладі зробив барну стійку та діджей-стіл з піни, і стелю, і все інше. Одним словом, заразив нас цією формою.

Я помічаю, що ви частіше за все використовуєте акрил, чому саме він?

Н.: - Фасадна фарба не добре тримається якщо дощ, олією дуже довго, емаль має різкий запах…

Сестри Фельдман, продовження серії стріт-арту Модернові козаки, 2023 Фото надане авторками

Коли відкрили для себе акрил?

Н.: - З дитинства, років з 8. Мама також дуже багато малювала, то вона нам показала.

Які у вас улюблені спогади пов'язані з малюванням?

Н.: - Мамі дуже подобалось, що ми їй даруємо графіті, і їй це більше подобалось аніж куплені подарунки. Це було типу сюрпризом: треба кудись заїхати, допоможи, довези. І приїжджаємо, а це її день народження – і «Та-Да!». Або напроти синагоги, бо ми знали, що вона вийде звідти після шабату й побачить. І ще, коли ми малюємо графіті й вона десь поруч, то завжди під'їжджає, дивиться, а там охоронці підходять щоб сказати «тут малювати не можна, ми зараз поліцію викличемо». Вони відходять, ми починаємо збирати речі, а мама питає: «Що ти робиш? Домалюй швидко, я слідкую». І це прикольно.

Скільки у вас було виставок? Можливо, якісь дуже запам'ятались?

Н.: - Багато виставок. З недавніх було в Нью-Йорку, там карти Таро виставлялись...

А як щодо серій робіт?

Н.: - Про Роберта Сапольські було багато, серія називалась «Метро пси». Це треба послухати роботу Сапольські , бо це дуже довго описувати. Ще була виставка «Сни» в Ізоляції.[20]

Давайте детальніше про психологію близнюків, можливо, спробуєте пояснити детальніше?

Н.: - Все дуже по-різному завжди, всі близнюки спілкуються один з одним по-різному теж. Але були дослідження, що близнюки частіше довгожителі, бо вони все обговорюють, все що тривожить ти по звичці обговорюєш.

Третій запис інтерв'ю відбувся майже перед відкриттям виставки Вихід у місто, коли вже була сформована концепція, і знову ж таки, Мішель та Ніколь під час розмови займались розписом, на цей раз вітражів для одного фестивалю.

Чому саме такий опис до виставки: «…не шукайте тут сенсу»?

М.: - Тому що ми малювали ці роботи саме щоб відволіктись від концепцій, думок. Ще ми довго до цього не малювали картини, і під час процесу дійсно відпочивали, тому не хотілось більше ні про що думати, лише про сам малюнок.

Н.: - Є певні сюжети в роботах, але вони означають те, що там намальовано і нічого більше.

Які очікування від виставки Вихід у місто? Який би результат ви хотіли бачити?

Н.: - Хочеться, щоб людина зайшла і не думала, а просто отримувала емоції. Не додумувала, не філософствувала. Навіть щоб не думала про те щоб філософувати.

М.: - Щоб потрапила в мультик, настільки, наскільки це можливо, умовно кажучи.

В інтерв'ю Ви детальніше дізнались світогляд художниць, деталі творчого процесу та лайфстайл. Велика подяка Мішель та Ніколь за співпрацю! А також запрошуємо відвідати виставку Вихід у місто в Ya Gallery Kyiv та пыдписатись на наш телеграм-канал "ARTES про мистецтво".

Деталі:

[1] - Queen, британський рок-гурт, який був на піку популярності з 70-х років та чиї пісні стали культовими хітами

[2] - Документальний фільм «Дім» 2009-го року, режисера Яна-Артюс Бертрана

[3] - Аріс, Октаві Арісаралава, іспанський художник, митець муралів. Використовує неяскраві кольори в своїх роботах, зокрема так розмальовував стіну будинку в Києві

[4] - Nunca, Франциско Сільва, бразильський стріт-арт художник. Одна з його робіт знаходиться на Подолі біля дитячого театру

[5] - Інтересні Казки, стріт-арт проєкт Олексія Бордусова та Володимира Манжоса, де зображуються казкові сюжети з фантастичними персонажами. Зокрема у Києві їх мурали можна побачити біля Пейзажної алеї

[6] - Бенксі, стріт-арт художник чия особа досі не встановлена. В Україні малював графіті у Бородянці та інших містах

[7] - Скот, стріт-арт художник, малює графіті в Україні, більш відомий під псевдонімом в Instagram: skot_3tk_665

[8]- Port Agency, агентство для розвитку культури. Створюють та реалізують міжнародні культурні проекти, які спрямовані на популяризація українського мистецтва по світу

[9] - «Привид в обладунках», повнометражний аніме-фільм 1995 року, режисер Осії Мармору

[10] - Роберт Сапольскі, американський нейроендокринолог, професор біології та автор науково-популярних книг

[11] - «Аватар», серія науково-фантастичних фільмів режисера Джеймса Кемерона

[12] - «Задача трьох тіл», роман китайського письменника-фантаста Лю Цисіня в жанрі наукової фантастики

[13] - «Trainspotting», фільм 1997 року режисера Денні Бойла, знятий за мотивами однойменної книги

[14] - Closer, нічний клуб у Києві

[15] - Готель «Салют»

[16] - «Матриця», серія фільмів в жанрі кіберпанк режисована сестрами Вачовскі

[17] - «Рік і Морті», анімаційний комедійний серіал

[18]- «Володар кілець», трилогія фантастично-пригодницьких фільмів режисера Пітера Джексона

[19] - Pinterest, соціальний фото-сервіс

[20] - «Ізоляція», це некомерційна платформа культурних ініціатив, створена в Донецьку 2010 року на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів. З 2014 функціонує в Києві