"Моя перша освіта медик, тому я не можу далеко відійти від цих тем", - інтерв'ю з Василем Гриневичем
У записі скульптор Василь Гриневич розповідає про роботу з темою черепів та "останній" автопортрет, досвід роботи з 3Д-технологіями і комп'ютерною графікою, а також як невелике захоплення змінило рід діяльності від медика до митця.
Інтерв'юер - Марія Харенко
Василю, вітаю! Ми записуємо інтерв'ю з тобою за нагоди оновлення експозиції Скульптурного кабінету в Ya Gallery Lviv, де роботи є одними з експонатів. Ти також був учасником групової виставки Нова львівська скульптура у 2022 році. На обох експозиціях ти представляв скульптури черепів в різних формах та кольорах, які ти друкуєш на 3Д-принтері. Тож, перше питання, чим ти займаєшся та яка це техніка? І чи продовжуєш ти тему черепів зараз?
Моя перша освіта – медик, і тому я не можу далеко відійти від таких тем. Я зрозумів, що робив серію черепів 10 років, і вона не може бути нескінченною. Мій автопортрет став завершуючою роботою цієї серії. Але це не означає, що я ніколи знову не робитиму черепів чи кісток. Тим не менш, в цій серії мій автопортрет є останнім, і це мій череп, який був зроблений за допомогою 4Д-технології.

Василь Гриневич, Вертикаль, 2018, бронза, лабрадорит. З архіву скульптора.
А в чому різниця з 3Д?
Різниця в тому, що 3Д працює з оболонкою об'єкта, але не знає що всередині. 4Д бачить все наскрізь, майже як рентген, але в об'ємі. В такій технології я дістав кальцій, тобто виділив свою кістку, і це вийшов науково-правдоподібний мій череп, тільки збільшений. Це вперше в світі так вийшло. Щось подібне робив тільки голландець, але він відсканував свою руку, променеву кістку, і відлив її з золота.
Ти кажеш, що 10 років займався цією темою, а чи працював ти зі схожими темами до того?Що це були за роботи?
До того я працював з медичними темами, бо я працював у поліклініці. А якщо про мистецтво, то я займаюсь скульптурою з 2011 року. Коли я працював у поліклініці, то паралельно щось робив скульптурне, але це для мене було більше як гобі. Проте коли я зрозумів, що для мене це дуже цікаво, і всі навколо мені говорили як це круто. Назбиравши штук 12 своїх скульптурок, я подумав, що можливо це не просто жарти і потрібно це комусь показати з митців, аби порадили куди йти далі. Я походив по місту, подивився на скульптури які роблять, і запам'ятав імена які мене зацікавили. Але один автор мене зацікавив найбільше, оскільки його скульптур було найбільше. Я почав гуглити про нього, але очевидно там не писали його номер телефону, тож я почав шукати де роблять скульптури з металів, а саме з бронзи, і знайшов декілька таких виробництв де у Львові відливають скульптури з металу, і в перше ж в яке я зателефонував, спитав про скульпторів та чи можуть вони дати чийсь номер телефону. Мені одразу порадили того майстра, яким я зацікавився. Це був Володимир Цісарик. Я з ним зв'язався та зустрівся показати штуки які ліпив, а він сказав що це не дуже, але потенціал є. Таких потенціалів багато, і він, щоб подивитись що я вмію дав мені глину і сказав зліпити вовка. Я дістав швейцарський ніж і ним по глині зробив вовка, а Володимир мені каже: “Я вперше бачу щоб хтось ліпив ножем". Майстер мені дав пораду, що краще не займатись скульптурою, бо це дуже важко і часто не приносить прибуток. Але я все ж хотів це робити, і в такому разі він порадив мені втупати на скульптуру. На той момент я знав лише про коледж Труша, і не знав про існування академії. Але врешті я вступив до академії, звільнився з роботи, здав ЗНО, вступні екзамени… За моїм планом, я хотів прийти подивитись який рівень, підготуватись на наступний рік і потім вступити, а мене взяли одразу. На вступних іспитах я глину бачив вдруге в житті. І ще мені пощастило – я потрапив до хорошої групи і до майстра Івана Самотоса. Потім на другому курсі я зрозумів, що в академії дуже багато теорії і лише кілька годин практики, і звернувся до Цісарика, щоб бути йому помічником та більше практикуватись. Я працював у нього 2 роки, приходив після академії і на вихідних, і в нього ж зробив декілька творчих робіт. Вони були початковими, але дуже важливо що були саме з бронзи. Потім мене запросили на програму обміну в Німеччину, і це було класно бо мені і платили, і оплачували проживання. Ми там вчились працювати в камені. Там було багато студентів, хтось вчився просто акуратно робити, а я ще й лишався опісля занять, і робив творчі роботи, бо раптом хтось щось купить – буде взагалі супер. Мені сказали, що класно роблю, і попросили зробити абстракцію в наступному році. Я приїхав до них знову, на великий скульптурний симпозіум, і він був настільки великим що його буквальна назва Великий скульптурний симпозіум. Моя участь відрізнялась тим, що мені не платили гонорару як іншим майстрам, але я міг продати цю абстрактну скульптуру. І ось її закінчивши, роботу купили, і для мене, на той час, це були божевільні гроші. Як приїхав в Україну то купив графічний планшет, комп'ютерні знаряддя та 3Д-сканер. А на решту грошей я купив перший 3Д-принтер. І ще потім у мене з'явилася ідея, яка дозволила мені далі залишитись з цими технологіями: раз на півроку в академії ми ліпили великі курсові роботи, а після того як їй поставили оцінку її приходилось розбивати та викидати...
Чи не було шкода їх?
Звісно шкода, але ти ж не забереш її, бо вона важка. Тому ти її спершу фоткаєш, а потім розрубуєш і кидаєш в яму. А я придумав сканувати скульптури, робити їх цифровими, а якщо в когось є пару доларів, то надрукувати її маленьку версію та поставити потім на полицю. І це тоді так залетіло, що я на тиждень після перегляду залишався в академії і сканував багато скульптур. А в процесі я освоїв програми комп'ютерної графіки та почав на них заробляти, бо навіть при скані ти все одно маєш вручну допрацьовувати цифрову версію. І тут я зрозумів, що можу робити скульптури взагалі з нуля в тій програмі. Так і почав продавати 3Д-файли. Потім орендував майстерню, де мав змогу допрацьовувати вже друковані речі та тиражувати їх. Черепи також продавав, і вони дозволяли мені триматись на плаву, я і досі їх продаю. Зробив копій майже 2000 штук.

Роботи Василя Гриневича. З архіву скульптора.
Коли ти почав працювати з 4Д? І як це відбувається?
Я працюю з 4Д сканером, і це, по суті, дуже великий 3Д-сканер, але він робить рентгенні знімки, і через це можна дізнатись склад матеріалів, що всередині об'єкта. І я просканував так свою голову. Воно мене просвітило цим променем цифровим, і на виході я отримую файл. В цьому файлі я можу відділити волосся, очі, і все інше, чий склад ти знаєш. Грубо кажучи в цьому файлі вже міститься орієнтовно 360 3Д-моделей. Ці інструменти звісно не досконалі, бо вживу ми не можемо осягнути 4Д.
З чого почались твої експерименти з черепами та чому саме череп?
Почав робити черепи ще коли вчився в медучилищі. Я тоді добре знав зуби і щелепу, а все інше не дуже добре, але все ж просто ліпив, і мені здавалось це крутим. Одного разу я прокинувся, а в мене на тумбі лежав зліплений череп, але я не пам'ятав як саме його зробив, бо ліпив вночі. Він був прикольним, з павучими лапками. В училищі ми проходили анатомію і я малював черепи також. В академії ми знову мали уроки анатомії, але там вже був не пластиковий череп, а справжній, і мене це так зачарувало, що я після пари сидів дивився на нього години 2. Я задумався над тим, що хтось в ньому жив, а йому щось олівцем малюють, сигарету в зуби вставляють та фоткають... Цей череп був пошкоджений, дуже брудний і не було деяких зубів, тож я попросив викладача дати мені його на реставрацію. Я в інтернеті дивився як його чистити, відновив йому зуби, помазав воском, і уявляв собі, що якби власник черепу знав про ці процедури, то був би вдячний. Це зайняло в мене 2 тижні, і тоді я забив на навчання та займався тільки реставрацією, через що потім я ледве здав сесію. Потім я зняв з нього силіконову форму, і почав робити копії, щоб справжній череп не чіпати. Так я зробив перші 10 штук, відніс на живопис, на рисунок, один подарував на кафедру, і решту розпродав. Я тоді не думав часто їх робити, бо це було досить непросто. Викладачу анатомії, в якого я позичив череп, я подарував модель і йому дуже сподобалось, що він попросив зробити для нього ще 3 штуки. Я зробив, і він мабуть комусь їх віддав, а взамін приніс мені 300 гривень. І тут я зрозумів, що можна з цим робити: форма у мене була, тож зробив ще штук 30, і вони розійшлись по академії, потім почали перепродаватись. Я навіть знаходив їх на ОLX: вони потрапили до Польщі, Білорусі, і якимось чином навіть до вже окупованого Луганську. Відповідно, їх почали підроблювати, і я почав знаходити фотосесії з ними, і що з них зробили вази. Мені було приємно, що людям так зайшло. І я вирішив, що треба з цього робити щось творче. Але знову ж таки, чи сподобалось би це власнику черепа? Я прочитав книжку по криміналістиці, про анатомічне відбудування обличчя за черепом, тож я відновив його і дізнався що це був 23-річний ром. Я все ж вирішив зробити з нього мистецтво, і обтягнув його латексом – так і вийшов рожевий Тутті-фрутті череп. Я дав його на виставку в академії і всіх просто порвало від нього, оскільки я ще попшикав роботу запахом гумки. Потім бачив в Інстаграмі як хтось його облизує, бо думали що він з гумки зроблений. Назвав його Tutti-frutti bubble skull, вийшла така поп-арт робота. В мене його купили, і я зробив ще 7 штук, і вони також потрохи продавались. І мені здалось, що це круте мистецтво, і все що я робив після нього – порівнював з ним. Потім я зробив такий череп з бронзи, далі почав експериментувати і зробив зеленого, як м'ятна жуйка, потім синього з запахом блакитної малини. В Америці цей смак був дуже популярний, особливо в 50-ті, але в нас це не дуже зайшло. Ще я його відсканував, почав вчитись на ньому в комп'ютерних програмах, наприклад витягувати, і ще різні функції тестувати. Деякі з них я надрукував, показуючи певні принципи композиції з цим черепом, як от вертикальний череп – вертикальна композиція, стандартний памятник. Здалеку вони всі однакові, і це як знак оклику стоїть на площині. Горизонтальний череп – це щось про рівність, як от стіна пошани, де написані імена. Мені подобається працювати з контрастами, як от оксамитовий череп – це максимально демократичний череп, який буквально намазаний на стіну, але якщо працювати з протилежностями, то я зробив його з оксамиту, що вважається елітарним матеріалом.
Чи ліпиш ти вручну?
Так, звісно. Цей що горизонтальний в Скульптурному кабінеті вісить, він вручну зроблений. Загалом, кожен з надрукованих не має місця до якого б я не доторкнувся і не допрацював. Якщо це просто надрукувати, то це виглядає дуже технічно, і нецікаво.

Василь Гриневич, Горизонтиаль, 2018, акрил, оксамит. З архіву скульптора.
Тобто, всі композиції з черепом мають основу від однієї людини? Того 23-річного хлопця?
Так, це все одна й та сама людина. Всі, окрім останнього. Останній - мій.
Які роботи будуть у Скульптурному кабінеті?
Горизонтальний череп оксамитовий. Також там є вертикальний, його друга чи третя версія зроблена з бронзи, а підставка в нього з лабрадориту. Це важливо зазначити, тому що лабрадорит має сині прожилки, і я спеціально шукав цей камінь. І також там стоїть Tutti-frutti bubble skull.
Як саме ти фарбуєш скульптури?
Залежить від випадку. Я дуже люблю експериментувати з матеріалами: раз можу пензликом, інший – фарбою з банки чи балонів. З металу чи каменю вже простіше, бо матеріал одразу має сам свою красу.

Василь Гриневич, Рефлексія 2020, 2020, пластик, скло. Фото з архіву скульптора.
Розкажи будь ласка детальніше про процес виготовлення черепів.
3Д-сканер дає сітку з променів, і вона лягає на рельєф повторюючи його. Там є сенсор який зчитує зміни цієї лінії, порівнюючи різні висоти цих точок і віртуально виставляє ці ж точки. Виходить, якщо я буду довго ходити навколо об'єкта, то отримаю хмару точок, з якої можна зробити 3Д-модель. 3Д-модель – це виходить текстовий файл, де дуже багато чисел, і всі ці числа означають параметри точки. Кожна точка це 3 числа: x, y, z. І таких точок мільйони, які позначають певний об'єм. З приводу того як воно друкується: в тебе є ця хмара з точок, і ти її даєш принтеру, який ріже хмару на багато-багато листочків, на яких просто намальований контур. 3Д-принтер – це звичайний принтер з ліфтом, який малює контур і опускає. І виходить наче багато таких сторінок накладаються один на одного і утворюється певний об'єм. Але це не істинний 3Д принтер. Істинний друкував би в усіх трьох проекціях одночасно. Зараз такі вже існують, але це дорого і немає в ньому потреби.
Дуже дякую за розповідь, це було цікаво почути твій досвід роботи з технологіями!
Запрошуємо до Скульптурного кабінету побачити роботи Василя Гриневича наживо та відкрити для себе нових митців!